238 лет тому назад на страже южных рубежей построили крепость Тор

«Дике поле»! Тому, хто цікавиться історією рідного краю, знайомі ці слова. Так називали незаселені території степу між Дністром на заході і Доном на сході. Про це розповідається на сторінці Слов'янського краєзнавчого музею. 

Заселенню їх заважали степові кочівники - хазари, печеніги, половці, татари. Держава була зацікавлена в освоєнні цих земель. Для захисту від кочівників створювались сторожеві пости, захисні споруди, була організована станична та охоронна служби.

Торкнулося це і нашої місцевості. Наказом царя Івана –IV боярину Михайлі Воротинському та Білгородському воєводі Кольцову-Массальському було предписано створити прикордонну охорону по річці Донець. По свідченню «Росписи Донецких сторож» (1571 р.) було створено 7 сторож. Вони складалися з 5-10 осіб і двох коней для спостереження за окремими ділянками «дикого поля» протягом від 15 до 70 верст в місцях маршрутів кримських татар. Більш масштабними були станиці - кінні загони. Їх чисельність складала від 60 до 100 осіб. Вони проникали далеко в степ і сповіщали про загрозу.

Нова хвиля освоєння Дикого поля відновилася в середині ХVII століття. Біля солоних озер знаходилась стоянка голови служби, від якої розсилались станиці : по правому берегу Дінця, вниз по Дінцю, до верхів’я Тору. Оборонна та станична служби існували протягом всього ХVII ст. і зіграли значну роль в заселені Слобожанщини.

Що ж приваблювало переселенців в ці небезпечні місця на Торських озерах? Звичайно ж сіль. Не зважаючи на загрозу, в теплі періоди року, сюди звідусіль з’їжджалися робітні люди для виварювання солі, хоча майже щороку кримські татари руйнували варниці, людей забирали в полон.

Уряд прийняв рішення побудувати на Торських озерах острог і розмістити в ньому військовий гарнізон. Будівництво розпочалося в 1645 році і ще до його завершення, острог був спалений кримськими татарами. Але його швидко відбудували. Схема була типовою: прямокутна форма, оточений земляними валами, частоколом з соснових та дубових колод, замкнених на чотири кутові башні, навколо глибокий, заповнений водою ров.

В грамоті 1646 р. відзначено «… посланы были из Чугуева казаки, пятидесятник Афанька Карнаухов с товарищами, 20 человек на сторожу на Торские озера…к татарскому перелазу».

Слобожанське козацтво – це частина українського козацтва , яке перебувало на державній військовій службі.

Острог не міг в повній мірі забезпечувати охорону солеварів, тому під час набігів татар .вони брали в руки зброю і разом з козаками захищались від ворога, споруджували і додаткові укріплення. Солевари звернулись до царя за захистом і в 1676 році «… послана его государя грамота в Белгород к боярину и воеводе князю Борису Александровичу Репнину с товарищи и велено ему боярину и воеводе на Торе на соленых озерах тех… город и всякие крепости делать по своему рассмотрению». Царський указ був виконаний: «… у тех соляных озер для опасения от неприятельских людей построен город Тор и призваны на житье черкасы (українці)»..

Місто-фортеця Тор (Соляной) «…ставлен острогом стоячим дубовым лесом вверх, по мере тот острог 2 сажени без чети… по городу 2 башни с проезжими воротами и 4 башни глухих…». Охорона складалася з 150 чоловік, на озброєнні яких були пищалі, артилерійське знаряддя, саадаки (набір кінного лучника:лук, стріли, колчан), рогатини .

Місто-фортеця Тор займала важливе стратегічне положення в «Белгородской черте». Гарнізон захищав не тільки місто, Він стежив за станом оборонної лінії, відбивав напади татарських загонів, слідкував за головними татарськими переміщеннями. Життя солеварів покращилось, населення почало збільшуватись. Українські переселенці принесли з собою на Слобожанщину традиції козацького самоуправління.( воєнно-адміністративний устрій). Місто Тор одержало статус Тор, розташований біля татарського перелазу, майже щороку піддавався нападам з боку татар. Так. в 1676 році полковник Шидловський доповідав Петру I «… в июне пришел под Тор Муртаза паша Кафинский со многими ордами и янычары и с пушки Торский посад и крепости разорили и дрова и всякие их заводы огнем выжгли все без остатку и казаны, на которых соль варили побили,… разных городов людей 103 .. и выборных казаков 150, всех в полон забрали….Торские жители солеварных куреней не строили и соли мало кто варил, из городов на Тор по се число люди не ходят».

У вересні-листопаді 1769 р. загони татар здійснили черговий напад , дійшли до гірла Казеного Торця та були розбиті. Це був останній похід татар на торські землі. Після того, як російська армія зайняла Крим, Тор втратив своє оборонне значення. 30 березня 1783 року «…за собственноручным ее Величества подписанием данном сей канцелярии … крепость Тор из ведомства канцелярии главной артилерии и фортификации исключить…». Цей документ завершує славну бойову сторінку в історії міста-фортеці Тор В 1784 році місто одержало нову назву – «Славянск» (наголос на кінці слова).

Следите за новостями на нашем “Telegram-канале

20
0

Эта запись была размещена в рубрики: