Вигадані “таємниці” Усть-Бакайського хутора (ще раз про Слов’янський період життя поета Михайла Петренка)


Історія роду слов’янських Петренків тісно пов’язана з історією міста, адже їхній пращур, козак Данило Петрович Петренко (1687-?), жив і служив у Торській сотні Ізюмського полку ще з початку ХVIIІ сторіччя.

Відомо, що це були небезпечні часи. Неодноразово Торська фортеця піддавалася нападам. Але, незважаючи на небезпеку, козаки не тільки виконували військові обов’язки, а й заготовлювали дрова та ліс для оборонних споруд, будівель тощо. Поблизу фортеці, на лівобережжі Торця, виникали займища із сінокосами, пасіками, городами та садками. У сучасному розумінні це були заміські «дачні ділянки», де треба було добряче працювати. На картах вони позначалися як «обывательские сады и огороды, в которых построены изредка для караулу избы».

Хутір Усть-Бакайський (Бакайський, Петренків) згадується наприкінці ХVIIІ сторіччя і, вірогідно, виник на місці займища, власником якого був ще Данило Петрович або його старший син – хорунжий Іван Данилович (1722-?). Звичайно, «сход» слов’янських міщан не мав повноважень, щоб своїм рішенням виділити тут земельну ділянку «під забудову безземельному дворянину Миколі Гавриловичу Петренку», вигаданому батькові Поета.

Нащадки Данила Петровича були власниками або співвласниками й інших хуторів: Торецького на правому березі р. Бакай, Петренкового біля Брусового озера на ногайській стороні Сіверського Дінця, Лаврентіївки неподалік Кривої Луки. Цілком можливо, що з патріотичних міркувань хтось буде намагатися шукати підстави вважати один із названих або якийсь інший хутір місцем народження Поета, адже метричного запису про його народження саме в Слов’янську не знайдено (документи не збереглися).

Не будемо тут ще раз детально доводити хибність «хутірської» версії щодо слов’янського періоду життя Поета та його батьків, але сподіваємося, що зорієнтуватися в родоводі слов’янських Петренків допоможе фрагмент генеалогічного дерева роду, створеного дослідниками Проєкту. Додамо тільки декілька зауважень щодо «кандидатів» у вигадані батьки Поета: серед Петренків різного соціального стану нами не знайдено жодного Миколи Гавриловича Петренка. Купець Никанор Васильович Марченко народився в рік смерті Поета – 1862, а Анна Тимофіївна (1789-1873) була дружиною особистого дворянина Івана Івановича Петренка (брата Дмитра Івановича).

Нами встановлено, що в першій половині ХІХ сторіччя в Слов’янську був один Микола Петренко. Це батько Поета Микола Дмитрович Петренко (1792-1838). Усі його восьмеро дітей (троє синів і п’ятеро доньок) народжені в законному шлюбі з Марфою Андріївною.

Ідентифікуючи Петренків сучасного Черевківського мікрорайону м. Слов’янська, ми дійшли висновку, що на місці колишнього Усть-Бакайського (Бакайського, Петренкового) хутора та й взагалі в мікрорайоні сучасні носії прізвища Петренко є досить далекими родичами Поета. Це нащадки трьох синів особистого дворянина Івана Івановича Петренка: писаря Павла, наглядача кінної поштової станції Івана та колезького реєстратора Дмитра. Іван Іванович, наймолодший син хорунжого Івана Даниловича, – рідний брат діда Поета Дмитра Івановича.

Звичайно, життєві обставини нащадків Петренків складалися по-різному, але знайдені документи свідчать, що принаймні статський службовець Микола Дмитрович Петренко не бідував і навіть мав можливість навчати синів у губернському місті.

Із середини ХVIII і майже до кінця ХІХ сторіччя Петренки служили в адміністративних установах Слов’янська та Ізюму. Зокрема, на посаді секретаря слов’янської Ратуші  близько тридцяти років перебували родичі Поета: Микола Дмитрович (батько), Григорій Дмитрович (рідний дядько), Олексій Миколайович (брат). Фактично, вони належали до місцевої еліти, за службу отримували державне жалування, мали прислугу й особисто заробляти на життя баштанництвом або чумакуванням їм не доводилося.

1832 року Микола Дмитрович купує закріпачених селян, але за ревізією 1835 року приписані вони були дворовими до будинку в місті: «Учиненные по нынешней 8-й ревизии, о состоящих при доме моем в заштатном городе Славянске дворовых людях».

Так само до міського будинку були приписані й дворові люди його брата Григорія Дмитровича, а ще раніше (1811 року) – матері, удови Ксенії Борисівни.

На жаль, прямих нащадків синів Миколи Дмитровича (Олексія та Євграфа) нами не виявлено.

Зрозуміло, що з часом зв’язки з родичами за різних обставин втрачаються. Тому нічого дивного, що нащадки Івана Івановича на початку ХХ сторіччя навряд чи цікавилися творчістю та долею свого далекого лебединського родича. Але якщо Антон Костянтинович (онук Павла Івановича) справді збирав інформацію про Михайла Петренка, то йому достатньо було поговорити з дітьми та онуками рідного дядька Поета – Григорія Дмитровича, наприклад, із Яковом Григоровичем, теж чиновником Слов’янської думи, який помер 1919 у віці 84 років, адже він не міг не знати свою двоюрідну рідню. У «записках» місцевих краєзнавців зовсім не згадуються нащадки рідних братів Павла Івановича. Дивно, адже майже всі вони жили або досі живуть у Черевківському мікрорайоні, зокрема поряд із садибою нащадків Антона Костянтиновича. Не викликають довіри «спогади» та «записки» після співставлення дат: Антон Костянтинович (1887-1938) народився через 11 років після смерті свого діда Павла Івановича (1820-1876) і не міг слухати його спогади. «Популярна» в місті легенда про баштан, де майбутній Поет спостерігав зоряне небо, теж ніяким чином із біографією Михайла Миколайовича не пов’язана. Онука Антона Костянтиновича, яка живе на його колишній садибі, розповідала нам, що баштанником був батько Антона – Костянтин Павлович (1853-1911). Саме він й орендував землю в купця Марченка.

Через захоплення «хутірською» версією в Слов’янську були проігноровані свідчення Геннадія Георгійовича Пушкарьова, автора книги «Тор-Славянск…», який указав точну адресу садиби родини батьків Михайла Петренка та позначив її на схемі: вул. Шевченка (Ізюмська, Харківська), 14. Такі свідчення, за його словами, він отримав у 70-80-х роках від старожилів М. В. Колодяжного та Колєснікова Д. М., які надавали йому цінні відомості з історії міста.

На жаль, носіїв ціϵї інформації немає в живих, але малоймовірно, що вони могли помилитися. У першій половині ХХ сторіччя старожили невеликого міста, яким був Слов’янськ, добре знали один одного. Але підтвердити вказане, розпитуючи інших старожилів, ніхто не спромігся.

Із архівних документів відомо, що родина батьків Поета мала два дерев’яних будинки, які були у власності його матері Марфи Андріївни. Підтвердженням свідчень Н. В. Колодяжного й Колєснікова Д. М. є план міста, знятий 1857 року під час військово-топографічного картування, що проводилося Корпусом топографів і відзначається великою точністю. Садиба з двома будинками на плані точно співпадає з місцем, указаним Г. Г. Пушкарьовим.

Звертаємо увагу на те, що в середині ХІХ сторіччя в місті було достатньо незабудованої території і батькові Поета, особистому дворянину службовцю міської Ратуші, не було сенсу селитися на заміському хуторі. Стале «жалування» забезпечувало добробут родини і навіть надало можливість його синам отримати пристойну освіту (губернська гімназія, університет).

Публікуючи свої відомі нариси про Слов’янськ та Святі Гори на початку 70-х років, В. І. Немирович-Данченко доповнив їх чудовою ілюстраціϵю Харківської вулиці, на якій добре видно ймовірну садибу батьків Михайла Петренка.

Мабуть, із найближчих родичів Михайла Петренка його двоюрідний брат Яків Григорович був останнім, хто зустрічався з Поетом під час його приїзду до своїх рідних (матері, брата Олексія, сестер). Вірогідно, у сім’ї Якова Григоровича залишалися родинні спогади та матеріальні пам’ятки. Принаймні можна було точно дізнатися, де жила родина Миколи Дмитровича, як склалася доля інших його дітей, зокрема п’ятьох доньок, де місце їх поховання та багато іншого. Можливо, цінні відомості можна було отримати й від онука Якова Григоровича – Григорія Львовича Петренка (1899-1944), який жив і працював у Краматорську й загинув та похований у Латвії під час Другої світової війни. Не виключено, що й представники роду за жіночою лініϵю (П’ятирубльови, Рагозіни, Зеленські, Слєпаньови, Пуховські, Хвостови, Вальтери) у першій половині ХХ сторіччя могли бути носіями цікавої інформації, що стосувалася поета Михайла Петренка.

Отже, проживання далеких родичів Михайла Петренка на хуторі Петренків не є підставою для встановлення там пам’ятного каменю на пошану знаного Поета.

Більш детально з матеріалами щодо життя і творчості Михайла Петренка можна ознайомитися на сайті  www.дивлюсьянанебо.com. Дослідники проєкту «Ідентифікація Петренків» готові надати будь-які пояснення та консультації.

 В. Шабанова
Проєкт «Ідентифікація Петренків»

Следите за новостями на нашем “Telegram-канале

8
4

Эта запись была размещена в рубрики: