Спочатку було слово

Як вважаєте, чи часто звичайна людина задумується про слова, зважує їх, перевіряє наповненість та намагається осмислити? Мій досвід показує – що ні. Хоча, серед тих, хто читає – таких людей більше, ніж серед тих, хто цього не робить.

Чи можете ви уявити собі перетворення людини в слово? Я також не могла, допоки не взяла в руки книжку подружжя Марини та Сергія Дяченко «Віта Ностра». Писати рецензію на цей фантастичний роман мені важко, але дуже хочеться. Важко, бо взагалі не певна, чи можу адекватно передати свої враження - по завершенні читання з думки не йшло питання: "що ж це взагалі було"? А хочеться, бо Vita Nostra – той нечастий приклад того, коли книга мене по-справжньому "накрила"

Просто уявіть собі, що одного разу ви прокинулись у світі, де життя ваших рідних та близьких залежить лише від вас. Чи зможете ви зробити неможливе, знаючи, що у випадку вашої невдачі у близької вам людини станеться інфаркт? Автори створюють світ, в якому твоє призначення – строго визначено, проігнорувати його не можна. Або навчайся - або будуть страждати близькі і рідні. Як показує практика, це найбільш дієвий важіль управління людиною – його страх. Страх за себе, за близького, за одного. І, ведена цим страхом, людина здатна зробити те, що в інших умовах здавалося їй  неможливим, що виривається з її звичного світу. Так відбувається з головною героїнею – Олександрою. Чоловік, що з’явився нізвідки, дає їй незрозумілі, нелогічні завдання, за невиконання яких може постраждати її мати. Дівчинці доводиться відмовитися від звичайного життя підлітка, вступу до університету, простого і буденного існування студента і виїхати в незрозумілий інститут міста Торпи. І таких, як вона – дуже багато, кожного змусили приїхати, натиснувши на болюче - любов до матері, бабусі, та й просто острах армії. Кожен пройшов принизливі випробування, відмовитися від яких не мав права. Навчання в закладі більше схоже на психологічні тортури, стирається грань між "можливо" і "нереально", а покарання за проступок все однакове.

Головна героїня потрапляє всередину структури, так би мовити, і йде по шляху становлення себе, де головною кульмінацією представляється самоідентифікація себе як Слова. Потрібно прозвучати! Якщо уявити собі навчальний заклад, де все відбувається, то я б сказала, що це місце наближене до магічної академії на максималках. На таких максималках, що дух захоплює. Чи то я стала вразливою, але, читаючи, пропускаєш героїню через себе, її незвичайні заняття і відчуття. Це чудово і сильно. Думки про світоустрій в циклі Метаморфози від Дьяченко та в іншому циклі Безодня голодних очей від Олді - це ж щось неймовірне: глибоке, структуроване, усвідомлене, багаторівневе, всеохоплююче і ще настільки ж багато епітетів до слова талановито, самобутньо і титанічно.

Нарешті, хочу зазначити, що в романі кілька разів піднімається проблема вибору і того, що у кожної людини є своя гранична межа, за якою для нього починається неможливе. Vita Nostra brevis est - співається в студентському гімні, і в контексті книги ці рядки набувають навіть зловісне звучання. І хоча життя наше коротка, всі герої намагаються максимально знизити можливість її більшого скорочення.

Анніка Мироненко

Следите за новостями на нашем “Telegram-канале

3
4

Эта запись была размещена в рубрики: