Записки про наше життя від Ліни Костенко

Українська література, яку мені довелося читати, завжди мала певний мотив, який супроводжується будь-якою українською книжкою. Правильно його назвати складно, але нехай це буде "сумний мотив".

Звісно, зрозуміло, чому саме сум, цьому нас навчила історія, але читаючи безліч іноземних книжок, які є дуже різноманітними, несуть певне захоплення, радість, філософію... Хочеться чогось особливого, українського, свого... Я дуже люблю українську літературу і завжди радію виходу нових цікавих книжок.

Весь п’ятий рік навчання на філологічному факультеті я провела за написанням дипломної роботи. Я перечитувала і розбирала перший прозовий твір величної української авторки Ліни Василівни Костенко «Записки українського самашедшого». І зараз, коли пройщло вже більше п’яти років, взялася перечитувати просто для задоволення. Ця книга викликала свого часу неоднозначну реакцію серед читачів.

Перш за все, увага була пов'язана із авторкою книги - Ліна Костенко ніколи до цього не писала прозових творів. Другою причиною було те, що художня видумка пов'язана із цілком реальними для нас подіями національного значення і цілком природньо, що у нас може бути інша бачення і ставлення до них, ніж у Ліни Костенко.

Чорнобиль, прийняття незалежності, Помаранчева революція і ще чимало подій, які разом з країною переживали герої роману "Записки українського самасшедшого". Книга сповнена символічними цитатами, притаманними для Костенко, а тому, навіть якщо вам і не сподобається сюжетна лінія чи інші моменти, ви точно отримаєте задоволення від самого процесу читання цієї книги. Одна із найвлучніших цитат: "Не з нашим розумом, осягнути, як виглядає Бог. Я тільки знаю, що Той, хто запустив моє серце, Той запустив і Всесвіт".

Дуже важка книга. В плані контенту – однозначно актуальна для нас завжди, особливо зараз. Я вважаю, кожен українець повинен у неї хоча б зазирнути. Вона важка, вона сумна, вона глибока, під час читання хочеться вийти у вікно. Але вона пробудить вас до думки, це вже що напевне. Автор цих записок українець, звичайнісінький, який має свої особисті проблеми, та проблеми Батьківщини його турбують чи не більш. Протагоніст надзвичайно гостро реагує на все, що відбувається в світі. В нього ніяк не виходить абстрагуватись. І відчуваючи цей надлишок інформації він вирішує все виливати в свої записки.

Мені досить важко далася ця книжка. Бо вона якась занадто правдива. До гіркоти і сліз. Коли ось так в одній книжці зібрані всі світові події і катастрофи за один рік, то розумієш, що світ зовсім не такий радужний, яким іноді здається. Було дійсно гірко читати про Україну і українців. Мені б хотілося кращого і для країни, і для людей. Але для цього народ цієї країни повинен також хотіти кращого і любити цю країну. А в нас завжди якось так... аби було. Ліна Костенко завершує книгу словами, що лінію оборони тримають живі. То ж може є ще на що сподіватися?

Анніка Мироненко

Следите за новостями на нашем “Telegram-канале

6
5

Эта запись была размещена в рубрики: