«Ми розуміли, що приїхали не на курорт!» Радік Байчурін розповів про оборону Мар’їнки

Прапорщик Радік Байчурін – головний старшина патрульного батальйону 5 Слобожанської бригади. Вперше він спробував себе у військовій службі у 20 років. Потім повернувся до цивільного життя і працював на комунальному підприємстві. Так тривало поки російські окупанти не розпалили вогонь війни на Донбасі.

«З 2014 року ми усі постійно слідкували за новинами. Спочатку анексія Криму, далі – Донецьк, Луганськ, перші жертви. Я вирішив, що як людина, що має військові навички не можу сидіти вдома та просто чекати, коли ці люди будуть у моєму місті. І я цього не хотів», – ділиться гвардієць.

Радік пішов до війська під час четвертої, наймасовішої, хвилі мобілізації у березні 2015 року. Тоді чоловік отримав розподіл до 28 Окремої Механізованої бригади Збройних Сил України. Далі пройшов підготовку у навчальному центрі «Десна». Люди були дуже потрібні на фронті, тому вже на початку травня 2015 року він та його побратими обороняли околиці Мар’їнки.

«Ми розуміли, що приїхали не на курорт. І це розуміння нам допомагало переживати усі труднощі, тому ніхто не скаржився», – пояснює Радік.

3 червня 2015 року російські найманці намагалися взяти під свій контроль Мар’їнку, застосовуючи артилерію, танки, намагалися створити чисельну перевагу – до тисячі осіб. Українці дали їм гідну відсіч. Ворог з великими втратами відступив.

«Ми з напарником, з яким разом були ще з Десни, чергували з 2 до 5 ранку на позиціях, що охороняли табір цілодобово. Ми спокійно зустріли схід сонця, нас змінили на постах і ми лягли відпочивати. А пів на шосту ранку я вже прокинувся від приходів 120-х мін по табору»

У 2015 році Мар’їнка та її околиці постійно обстрілювалися. Тиша була явищем незвичним, і викликала тривогу.

 «Якщо чекаєш, що ти сьогодні можеш померти, чи тебе вб’ють, то це може статися. Вірю, що це впливає на психіку. Є якась реальна ситуація у якій ти просто живеш і усе. Тоді на позиціях думав, ранок настав і це вже добре».

Після демобілізації Радік Байчурін знову повернувся до цивільного життя. Але згодом зрозумів, що без військової справи жити не може. Тому повернувся. Цього разу вже у Національну гвардію. На службі він передає отриманні знання особовому складу, навчає сержантів та вірить, що його досвід стане у нагоді побратимам-гвардійцям.

Діана Краснікова

Следите за новостями на нашем “Telegram-канале

1
5

Эта запись была размещена в рубрики: