«Болить, коли згадую про Вуглегірськ». Добровольці «Донбасу» про ціну миру в Україні

Добровольці «Донбасу» зіграли важливу роль у звільненні Попасної, Лисичанська, Сєвєродонецька, селища Піски. Вони пройшли більшість гарячих точок: Іловайськ, Дебальцеве, Логвинове, Широкине. Звільнювали Світлодарськ, Вуглегірськ та Міроновське.

У коридорі казарми, де базується підрозділ, на побратимів дивляться очі тих воїнів,  які загинули в бою. Незламна воля, мотивація та мужність цих бійців стали легендою. Тут добре знають, що таке запах пороху та горілого металу. Ці люди покинули цивільне життя і поринули у військове ремесло. Чому? Справа в ідеї.

«Чому саме «Донбас»? – це питання у мене не розглядалось, бо я родом з Алчевська, родом з Донбасу, а тут батальйон з такою назвою, тому і обрав його, – розповідає  капітан Нацгвардії Валерій Шульга. – Прийшов я у батальйон 9 листопада 2014 року. Моє рішення піти на війну виросло після розмови з моїм сином. Він хотів піти, але був ще студентом. І взагалі йому було лише 18 років.

Ми тоді довго спілкувалися на цю тему, і вирішили, що спочатку я піду, а потім як вийде, тим більше в мене вже був досвід, я до війни працював у карному розшуку, в мене був досвід володіння зброєю. Так я став добровольцем. У 2015 році брав участь у бойових діях у Дебальцевому, на жаль, утримати його ми не змогли. Болить, коли згадую про Вуглегірськ. Місцеві, з котрими ми спілкувалися, дуже просили, щоб ми не виходили звідти. Обставини склалися так, що ми залишили це місто. Це  до сих пір це глибока моя травма, яка не загоїться.

Впевнений, що Дебальцеве можна було відстояти, але  було багато хаосу. Ми виходили у складі роти «Казбека» (Анатолій Лісовський – тоді був старший лейтенант, нині майор).  Потім брали участь у захисті Широкиного, у складі військової частини 3057, а звідти 3 роки тому батальйон «Донбасс» перевели в військову частину 3035, де і знаходимося по теперішній час».

Сержант Юрій Перекрестов – один зі старожилів добробату. Сам родом з Києва.

«У батальйоні з 2014 року. До цього пробував піти у Збройні Сили України. Не хотіли брати, бо для них був трохи застарий. Батальйон «Донбас» погодився взяти, пройшов комісію. Тоді ще всюди уявлення панувало,  що війна завершиться за два місяці. Я взяв відпустку на роботі, та поїхав у батальйон, де й залишився. Зустрівся з дуже класними та добрими хлопцями, багато з них вже немає серед живих (загинули), дуже пощастило познайомитись з такими людьми.

Це був цвіт нації, та він зараз є, дуже багато побратимів продовжують справу, у батальйоні дуже багато хто продовжує служити. З січня 2015 року Бахмутська траса, потім Дебальцево, Логвинове, Широкине. Під Логвиновим отримав поранення. Коли вилікувався, то батальйон вже був на захисті селища Широкиного під Маріуполем, повернувся до батальйону. Пройшов деякий час після закінчення служби, десь місяців 6-7, я був цивільним, та нудно, було без батальйону, який став як сім’я. Продовжую служити у військовій частині 3035, в БСП «Донбас»

Микола Тіпалов – один з тих, хто прийшов до батальйону спеціального призначення «Донбас» майже з початку його заснування. Його позивний - «Шершень». Йому – 52 роки і він усе життя пропрацював водієм. Родом з Полтавщини, чоловік знає, що таке тяжка робота, про це говорять його загрубілі руки. Вдома у нього велике господарство, якому ради дають сини. Коли «Шершень» пішов до військкомату у вересні 2014 року йому сказали, що не можуть призвати його через вік.  Він написав запит до батальйону «Донбас» і йому відповіли, що потрібно приїхати.

«Позивний Шершень – це тому що, як він, нікого не пускаю до свого дому», – пояснює гвардієць: «Я запитав, коли потрібно виїжджати. Мені відповіли: «вчора». Я зібрав речі і виїхав того ж дня».

Шершень – майстерний водій БТР. Добре знається на цій техніці та, навіть, власноруч модернізував її. Розповідає, що поставив собі за мету виховати нове покоління вправних екіпажів БТР.

 «Хочу навчити молодих бійців тому, що сам вмію. Ось тоді заспокоюсь, і тоді піду на відпочинок», – запевняє Микола Тіпалов. Він продовжує служити та бачить у гвардії перспективу

Що об’єднало всіх цих людей? Що змусило взяти до рук зброю? Певно, що відповідальність за свою країну та віра, що Добро, врешті, переможе!

Діана Краснікова
Богдан Кондратов
Нікіта Тафійчук

Следите за новостями на нашем “Telegram-канале

2
8

Эта запись была размещена в рубрики: