Моторошний світ за ліфтом. Макс Кідрук

Коли вже чекаєш – не дочекаєшся осені, щоб побачити свіженьку щойно видану книжечку улюбленого автора, то настає час вгамувати літературний голод і перечитати вподобані «смаколики».

Або це моя невгамовна кідрукоманія (хвороба така – любов до творів письменника Макса Кідрука)  не дає мені спокою і завжди протікає під гаслом «Не зупиняйся і читай», періодично доводячи мене до дрижаків в колінаx і стабільно позбавляючи мене сну на пару-трійку ночей. Так і було (як і з усіма іншими творами) з книгою «Не озирайся і мовчи». Поговоримо про неї?

Для мене цей роман просто "само совершенство ".  Я не знаю як Кідруку це вдалось, але він створив паралельний світ, в який ти віриш, тому що реальний, який описується в книзі - це той в якому живу Я. Але, все-таки доведеться де в чому зізнатися. Я вважаю ций роман страшним, і не тільки через те – що він смачно приправлений потойбічним. Він наповнений реальними соціальними проблемами – підліткова жорстокість, буллінг, внутрішні терзання, домашня тиранія і купа всього, від чого особисто в мене аж мороз шкірою.

Перед нами постає 14-річний Марк Грозан (читаючи, впізнавала декого із своїx однолітків того часу)  – середньостатистичний учень школи №15 в м. Рівне.  Він дуже допитливий, розумний та прагматичний юнак. Але знайомство з сусідкою та ученицею його школи Софійкою привело Марка до того, що той дізнався про паралельний світ, в який можна потрапити за допомогою (ніколи не здогадаєтесь і здивуєтесь) ліфту його будинку. Кому, як не Марку, кортить будь-якою ціною докопатися до раціонального пояснення, як таке узагалі може бути - потойбіччя та зомбі. Захопившись пошуком правди, а ще особистою мотивацією, він нехтує неписаним законом потойбіччя, суть якого і зводиться до фрази ,,не озирайся і мовчи", тож йому доведеться розквитатись за все дуууже високою, непоправною ціною...

Деякі не припиняють цілком даремно порівнювати пана Кідрука зі Стівеном Кінгом. Все ж таки мені при читанні-перечитуванні «НОІМ» здалося, що автор використав мотив, чимось подібний на «Кладовище домашніx тварин». Але Максу вдалося зовсім по-іншому обіграти заїжджену тему повернення мертвиx – за що йому і декілька плюсів у карму.

Книга дарує масу емоцій і викликає багато думок. Але читати чи ні - вибір за вами.

Анніка Мироненко

Если вы нашли ошибку, пожалуйста, выделите фрагмент текста и нажмите Ctrl+Enter.

3
2

Эта запись была размещена в рубрики: