Туристичні перлини Слов’янщини. Музей просто неба в селі Маяки

Хто не знає унікальність етнографічного музею в с. Пирогово, у якому розміщено цілі комплекси сільської архітектури України від Сходу (Луганщина) до заходу (Закарпаття). Це фундамент і основа історико-культурної спадщини, яка формує і розширює світогляд молодого покоління.

Гідне місце в культурній скарбниці українського народу належить народній архітектурі, в якій відбилися висока майстерність, кмітливість і винахідливість творця. Донесенню його кращих здобутків до прийдешніх поколінь сьогодні приділяється особлива увага.

Думка про створення такого типу музеїв вперше виникла понад сто років тому в Швеції на горбистій місцевості, у так званому Скансені. Любителі і патріоти свого краю законсервували декілька сільських споруд, утворивши своєрідний, у новій формі тип музеїв. Назва «скансен» набула загального змісту як синонім «музей просто неба». Розпочався своєрідний бум по створенню локальних музеїв в Пирогово – Київ, у Львові, Переяслав – Хмельницькому, Ужгороді.

На Донеччині піонером заснування такого музею в селі Прелесне став народний художник (за визнання селян – земляків) Шевченко Олександр Іванович.

На протязі багатьох літ Шевченко О.І. із однодумцями і друзями Кіркачем Г.М. і Духіним О.Й., не шкодуючи часом а інколи і коштами об’їздили Слов’янський район і сусідні райони, де «за спасибі», а так більшість і було «придбано», цікаві етнографічні предмети які і поповнили експозицію хати , музею та кузні.

Від цих поїздок музей обріс унікальними архітектурними об’єктами, як рублена комора із Сидорового, та напівзруйнований, рублений, без залишку, млин – вітряк, із с. Бригадирівка, який реставрували прелеснянські теслярі.

В майбутньому, етнографія заполонила уяву і дала поштовх Г.М. Кіркачу до організації локального музею просто неба в с. Маяки. Придбавши в занедбаному стані хату, в якій прогнила основа стелі та просіла призьба, підвалини якої були пошкоджено часом.

Хата, на цей час, мала солідний вік, адже збудована була в 1869 році. В першу чергу потрібно було відремонтувати кришу, потім устелити піч із лежанкою. Почали появлятись експонати із самого села Маяки.

Біля тину гостя зустрічають два камінних жорна із Маяцького млина, поверхня яких кована бучардою, щоб краще змелювалось зерно. На подвір’ї  із зеленим килимом с споришу гостей привітно зустрічає хатина з біленьким околом і рубленими із дубових плах – сіньми.

Напуск криши із стріхою прикрашають колонки на які опирається балка із виїмчастою  різьбою. Весь зовнішній декор оселі створюють затишок від негоди.

А що ж там у хаті? Відкриваються із рипом, важкі, на прогонах двері, із клямкою і зубчастим засувом який тільки ключем із язичком і можна  відкрити, через отвір у лутці.

В сінях своєрідний дух загадковості, так і хочеться піднятись по дробині та зустріти домовика, чи ще якогось непрошеного гостя.

Тут же як і в чулані стоять добротно зроблені бондарем діжки, висять різьблені ярма, точені прядки, тут же і ступа із дворучним пестиком. Виникає асоціація, до ступи не вистачає ще одного персонажу – з мітлою. Обережно переступаєш поріг витертий ногами не одним поколінням. Від подиву перехоплює подих. Боже, чого тільки немає, а не вистачає батька, як вдови казали після війни.

Очі не встигають фіксувати предмети які заповнюють стіл, лавки, піч, ослінці. Ціла колекція гончарних виробів: здоровенна макітра - опарник для тіста, середні макітри, в одній із яких терли качалкою мак на свято Маковія для пирогів, тут тобі ціла підбірка глечиків для молока, а де ж любитель вершків – не вистачає тільки молока, а любитель знайдеться. Тут тобі  і  кринка для олійки з носиком і ручкою з боку. Он і кубишка круглобока із вузеньким горлишком, які часто використовували для зберігання монет у так ванних заклятих скарбах.

Підіймаєш голову і роздивляєшся святий куток із святих ікон, які в обрамленні чудо-рушників. На просторому домотканому полотні ціла епопея вишитого орнаменту червони і чорними нитками, мерехтливий промінчик світла ковзнув по орнаменту і оживив забутий код столітніх, а можливо і більших віків.

Із хати в захопленні і здивуванні, заходиш до хатини і зачаровано погляд ковзає по предметах від люльки підвішеної  на сволоці із петриківським розписом. А що ж у скрині?

Як завжди зберігався посаг який складався із вишитих рушників, сорочок, плахт, поясів різнобарвних, а також із прикрас. В центрі,на ланцюжку домінував дукач обплетений косичкою срібного карбонця із царською персоною, а потім цілі підбірки намиста і віночки як пам’ять промайнулої молодості, яка заблукала десь біля Дінця під кучерявими вербами.

Тут тобі і гребні із днищем для нички та веретено для скування ниток. Тут же і знамениті рубль та качалка, якими гладили білизну. Правда, качалка була своєрідною карою дружини для п’яненького чоловіка який перебрав оковитої із кумом.

Підбірка порцеляни сформована зі смаком від анималістики до карася та Одарки. Якщо є бажання, можна приміряти коричневого, суконного сіряка із кобеняком для голови, а торкнувшись пальцями туго натягнутих струн, можна почути голос легендарної бандури – кобзи яка незміно супроводжувала козаків у далеких походах та співців – кобзарів як на ярмарках так і широкими степовими шляхами.

Оселя дивує, зібрання захоплює і дивує, що оце все зібране і збережене, в основному, однією людиною, Кіркачем Генадіем Михайловичем, від добрих людей в добру оселю.

О. Духін

Якщо ви зацікавились, та бажаєте знати більше, тел. для довідок 099 772 59 38


Фотогалерея
Фотогалерея
Фотогалерея
Фотогалерея
Фотогалерея
Фотогалерея
Фотогалерея
Фотогалерея
Фотогалерея
Фотогалерея
Фотогалерея
Фотогалерея
Фотогалерея
Фотогалерея
Фотогалерея
Фотогалерея
Фотогалерея
Фотогалерея
25
1

Эта запись была размещена в рубрики: