Малі міста — велика економіка: Інновації до Слов’янську прийдуть тільки через індустріальні парки

Ця стаття присвячена обговоренню проблем економічного розвитку Слов`янська та Слов’янського району. Як відомо, сьогодні найбільш популярним та дійсним сектором приватного бізнесу є торгівельно-закупівельний, або посередницький.

Але такий стан справ нажаль не дає бажаного розвитку. Іншим джерелом наповнення місцевого бюджету це є податок від доходів фізичних осіб – працівників бюджетної сфери. Що взагалі є неприпустимим. Звісно, є і виробники продукції. Нажаль, обсяги такого виробництва не мають розмірів, що дозволяють розглядати їх, як значні.

Слов’янський район поступово перетворюється у місцевість, що втрачає урбаністичні ознаки. Місто Слов'янськ зараз має населення понад 1,5 сотні тисяч осіб. Такі розміри є наслідком колишнього виробництва, що існувало за радянських часів. Пропоную звернутись до спадщини, що нам дісталась, та оцінити можливі шляхи економічного розвитку нашого регіону.

Всі пам’ятають Слов’янський завод з виробництва соди. Можливо неефективний менеджмент або застаріле обладнання призвели до зупинки виробництва. Це не є суттєвим. Важливим для району є те, що тут існує унікальна база сировини, що потрібна для виробництва соди. Більш детально про це йшлось на Слов'янському економічному форуму, який проводився Асоціацією підприємців "Ділове Сприяння" в листопаді 2017 року.

На дійсний час Україна не має національного виробника кальцинованої соди, а це є сировинною базою для виробників скла, харчової промисловості, виробництва пральних та миючих засобів та побутової хімії, тощо. Тобто для продукції, що використовується кожного дня у кожній родині. На сьогодні внутрішня потреба складає близько 300 тис.тон. Зниження споживання соди викликано надмірною ціною імпорту. По приблизним оцінкам поточна ціна соди складає понад 320 - 360 долл. за т., що є занадто високим для промислових споживачів, зокрема для виробників скла, де сода займає понад 50 % видатків у складі сировини. Через втрату національного виробництва соди ми втрачаєм поступово національне виробництво скла. Знижуються обсяги виробництва побутової хімії. Зростають обсяги імпорту продукції і товарів, що ставить економічну безпеку України в залежність від зовнішніх постачальників у стратегічному масштабі. Щороку Україна отримує відтік валюти лише на закупівлю соди близько 100 млн. дол. США. Якщо врахувати закупівлю іншого імпорту, то виникають суми, що можна порівнювати з будівництвом содового заводу – 180 млн.дол, потужністю 200 тис.т на рік.

Будівництво нового заводу є справою коштовною. Потрібен нетрадиційний, комплексний підхід до вирішення такого завдання. Які ж є шляхи вирішення.

Існуюче законодавство дозволяє вирішити завдання запуску виробництва соди через створення у Слов’янську індустріального (хімічного) парку. У такому парку содовий завод стане так би мовити базою для подальшого розвитку ІП. Якірним виробництвом, що забезпечить випуск не менше ніж п’яти продуктів: соди кальцинованої, соди харчової, синтетичної трони (замінювача фосфатоутримуючих наповнювачів в пральних порошках), хлористого кальцію, каустичної соди. Всі ці продукти на дійсний час імпортуються, виникає валютозалежність. Не зважаючи на те, що ми маємо всі можливості для імпортозаміщення.

В Україна та в світі на дійсний час є одна установа, що здатна здійснити проектування, нагляд за будівництвом та контроль за запуском содового виробництва – це ДУ "НІОХІМ", державне підприємство з 95 річним досвідом проектування та інжинірингового обслуговування виробників продукції у галузі основної хімії.

Існує пропозиція утворити не виключно хімічний індустріальний парк, а парк, в якому буде розгорнуто виробництво вищенаведеної продукції та скловати. Зокрема, саме скловата дозволить використовувати енергозберігаючі технології у промисловому та житловому будівництві. На дійсний час для України це завдання є стратегічним. Зниження витрат населення та усунення залежності від газового опалення є першочерговими.

Існуючи потужності з виробництва теплової енергії, що потрібні для виробництва кальцинованої соди частково, на прикінцевому етапі може бути використана для виготовлення керамічної та іншої продукції, яка є традиційною для Слов’янська и в якій задіяні декілька сотень малих підприємств та фізичних осіб підприємців.
Окрему увагу звертаю на те, що згадане хімічне виробництво не має шкідливого впливу на навколишнє середовище. Це є важливим для Слов’янська – міста-курорту.

Зокрема відносно курорту у м. Слов’янську. Створення хімічного ІП може здійснюватись одночасно із організацією ІП «Словкурорт» рекреаційного призначення. Таки рекреаційний ІП стане запорукою подальшого успішного розвитку славетних Слов’янських курортів. Як ми спостерігаємо – славетний за колишніх часів Словкурот повільно зникає.

Таким чином, буде створено центри до яких може бути залучений приватний бізнес та національний інвестор. В повноваженнях місцевих органів влади, як держаних так і територіальних громад, є право на створення якогось комунального кредитування, можливо у формі венчурного фонду.

Місцева влада має всі права на організацію венчурного фонду за участю представників громадськості. Зокрема представники ДУ "НІОХІМ" у Словянську, і громадське об’єднання «Український суспільний розвиток», яке разом із ДУ "НИОХІМ" подало інвестиційний проект до інвестиційного паспорту Донецької області, пропонують більш детально вивчити можливості для створення содового виробництва у м. Слов’янську, що дозволить забезпечити роботою лише на першому етапі понад 1 тис. осіб лише на основному виробництві.

Підтверджує цю думку директор ДУ "НИОХІМ" Ірина Довгалюк, яка наводить приклад про колишню республіку Радянського Союзу, нині незалежну Азербайджанську Республіку, що , незважаючи на наявний вуглеводневий експортний ресурс, та наявну війну з сусідньою державою, звернула свій погляд на розвиток промислового, зокрема хімічного виробництва. На дійсний час йдеться мова про будівництво двох содових заводів. Перший у Нахічеванській автономній республіці, з виробництва кальцинованої соди, потужністю до 400 тис. т на рік. Другий – в м. Сумгаїт, з виробництва соди каустичної, потужністю до 40 тис. т. на рік. Майбутні виробництва розгортатимуться в межах промислових парків.

Україна має подібні труднощі, але війна рано чи пізно закінчиться, а життя потребує постійного розвитку. Мають створюватись робочі місця на Донбасі, які забезпечать доходом місцевих жителів. Україна має можливість будувати експорторієнтоване імпортзаміщуюче виробництво. Сода, що може вироблятись в Слов’янську, завдяки властивостям сировини та новітнім технологіям, матиме якість, з суттєвими експортними перевагами, відносно соди, що виробляється в Європі. Внутрішній ринок потребує не менше 300 тис.т. соди на рік на сьогоднішні день. Сусідня Білорусь стане другим, значним споживачем соди, оскільки на дійний час імпортна потрібність білоруських виробників складає до 120 тис. т на рік. Європейські промислові споживачі є подальшою групою споживачів Слов’янського виробника.

Розвиток содового виробництва збереже українського виробника скла. Розвиток промисловості району надихне розвиток туристичній індустрії Словкурорту. Оскільки наповнення бюджету надасть можливість дати в першу чергу організації санаторного відпочинку та лікування через створення комунальних бюджетних установ.

Сподіваємось, що вже поблизу той час, який дасть старт для відродження промисловості Слов'янська та Слов’янського району.

Едуард Торський,
секретар асоціації "Ділове сприяння", Слов`янськ
член комісії конкурсу "Донецький український куркуль"
Діловий Слов'янськ

Если вы нашли ошибку, пожалуйста, выделите фрагмент текста и нажмите Ctrl+Enter.

2
1
Эта запись была размещена в рубрики: Все новости, Новости Славянска, Выделенные новости. [Постоянная ссылка].

Комментарии к: Малі міста — велика економіка: Інновації до Слов’янську прийдуть тільки через індустріальні парки

  1. КWНСТАНТИНЪ говорит:

    Х О Р О Ш О

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован.

Другие новости

Новости Redtram

Loading...

Новости MarketGid