Найвідоміші благодійники Слов’янська – родина Шнуркових

шну
"Діловий Словянськ" продовжуючи співпрацю з краєзнавцями регіона починає публікацію циклу статей членкинь Краматорського регіонального клубу «Краєзнавець» Шабанової В.М. Трубачової О.І., присвячених почесним громадянам міста Слов'янск, визначним благодійникам, які зробили значний вклад в розвиток міста у позаминулому столітті - братам Івану та Авксентію Шнурковим.

Нещодавно в Слов'янську проводився Слов'янський економічний форум, який Асоціацією підприємців "Ділове Сприяння" було запропоновано назвати на честь цих визначних меценатів. Для відновлення історичної справедливості и памяті про братів Шнуркових ми плануємо опублікувати цикл з 6 статей, присвячених життю братів Шнуркових, невідривно повязаному з економічним та соціальним розвитком міста Слов'янськ у 19-20 віках.

Потомственний почесний громадянин Василь Максимович Шнурков

2005 року рішенням Слов’янської ради «купцеві 1-ї гільдії Арсентію Васильовичу Шнуркову» було присвоєно звання почесного громадянина міста посмертно. На жаль, місто забуло не тільки ім’я, а й те, що звання «почесний громадянин міста Слов’янська» потомственому почесному громадянину імперії, кавалеру ордена Святої Анни 3 ст. Авксентію Васильовичу Шнуркову було присвоєно... більше ста років тому.

Заради справедливості слід зазначити, що Шнуркова в місті згадували часто. Але спогади про нього – це суміш правди та міських пліток. Його величали то Авксентієм, то Арсентієм (Арсенієм), одночасно вважали купцем 1-ї гільдії та потомственим почесним громадянином. Імперське почесне громадянство ототожнювали з почесним громадянством міст. В екзотичних припущеннях одного місцевого краєзнавця вказувалося, що сім’я Шнуркових була причетна до «декабристів» і була вислана зі столиці до Слов’янська разом із князями Трубецькими та Шаховськими… Величезний спадок (2 млн. руб.) Авксентій Шнурков отримав, за однією з версій, від рідного дядька (нібито постачальника коней імператорського Двору), за іншою – від керуючого одним із магазинів купців Єлисєєвих.

А між тим, на зламі XIX-XX століть про потомственого почесного громадянина А.В.Шнуркова писали в місцевій і губернській світській та релігійній пресі. Відомості про Шнуркових є в архівах, довідниках. Збереглися фрагменти їхнього сімейного поховання із зазначенням імен і дат життя ...

Спробуємо нагадати про цю незвичайну людину, яка пожертвувала на благодійність значну частину своїх статків.

шн

Тим, хто цікавився історією міста, здавалося дещо дивним, що в документальних свідченнях серед слов`янського купецтва Авксентій Шнурков ніколи не згадувався. Натомість відомим був купець, солепромисловець, землевласник, громадський діяч Григорій Мусійович Шнурков та його син Петро. Але про них іншим разом.

Досить часто виникає суцільна плутанина щодо почесного громадянства до 1917 року. Справа в тому, що в Російській імперії існувало два поняття: почесне громадянство як суспільний стан (соціальний статус) та почесне громадянство окремих міст.

Стан почесного громадянства було введено маніфестом Миколи І від 10 квітня 1832 року. Це був новий привілейований стан, проміжний між купецтвом та дворянством. Почесне громадянство могло бути особистим або передавалося нащадкам. Згодом приналежність до стану почесних громадян втратила своє значення, однак для купецтва воно завжди залишалося престижним.

Зовсім інше - почесне громадянство міст. Право присвоювати це звання міста отримали з 1863 року. Воно не регулювалося законодавчо, а категорія людей, удостоєних цього звання, станом не вважалася. Почесне громадянство ніколи не присвоювалося посмертно й не передавалося нащадкам. Це був почесний титул, не пов'язаний із жодними обов'язками та привілеями.

Процедура присвоєння була досить складною. Спочатку в почесні громадяни обирали на засіданні міської думи. Потім губернатор доповідав про рішення міської влади міністру внутрішніх справ, а той просив «найвищого дозволу імператора».

Одним із перших у стан потомствених почесних громадян у Слов’янську був введений бердянський купець 2-ї гільдії Шнурков Василь Максимович.

Засноване на початку XIX століття портове місто Бердянськ стрімко розвивалося. Освоювалися південні землі. Хліб, сіль, сало, шкіри, вовна, «колоніальні товари», торгові пільги - усе це привертало увагу вітчизняних та іноземних купців, часто неписьменних, але кмітливих і спритних людей, які вміли розрахувати всі свої вигоди. Примножували капітал купці, росло й багатіло місто. Тут намагалися вигідно збути свою продукцію й поміщики Ізюмського повіту.

Відомо, що поміщики часто використовували ті чи інші здібності своїх кріпаків. Є приклади, коли, цінуючи отримані від них вигоди, поміщики відпускали своїх кріпаків на волю. Іноді давали змогу заробити значний капітал, і людина могла сама викупитися з кріпацтва. Був прошарок і ліберальних поміщиків. Подібна історія сталася й із сімейством Василя Максимовича Шнуркова, кріпака відомих землевласників дворян Мартинових - Дмитра Олексійовича та Олександри Львівни (другим шлюбом - генерал-майорші Ставракової). Мартинови мали маєток у селі Привілля (Курулька). Чи було прізвище Шнуркових первісним, чи це зрусифіковане прізвище Шнурко, яке досі досить часто зустрічається в Привіллі та навколишній місцевості, покажуть подальші дослідження.

Жили Шнуркови в слободі Михайлівці, де 14 лютого (за ст.ст.) 1829 року у Василя Максимовича та Параскеви Василівни народився син Авксентій. У працьовитій, чесній та побожній сім’ї було ще троє дітей: Іван, Іона та Марія. Сільський дяк Петро Іванов навчив синів Василя Шнуркова читати псалтир, а місцевий священник о.Тарасій Закону Божому.

Імовірно в 30-х роках (можливо, після смерті Дмитра Мартинова 1830 року) Шнуркови отримали «вольну». Згодом його старші сини Іван та Іона покинули батьківський дім. Є свідчення, що виїхали вони до Москви. Найімовірніше, що починали свою «кар’єру» в місті в торговельній сфері. Хлопчики того часу вже з 10 років виконували різні доручення в магазині, вислужуючись згодом до прикажчика, а надалі, заробивши капітал, могли розпочати самостійний бізнес.

Свідчень про купецьку діяльність Василя Максимовича немає. Відомо, що до 1850 року (до переїзду в Слов’янськ) він жив у селі, обробляв орендовану землю, мав пасіку. Після переїзду до міста й Василь Максимович, і його найменший син Авксентій продовжували займатися звичною селянською роботою. У них були молотарка, невеличкий паровий млин, пасіка, крім того родина заготовляла та продавала дрова. Звичайне життя сім'ї заможного селянина-трудівника.

Усе складалося добре й у старших синів. Завдяки сприянню О.Ставракової батько родини Шнуркових Василь Максимович 1849 року був записаний у купці міста Бердянська. Звичайно, у купецьке свідоцтво записувалися й сини, тому торгову діяльність міг вести будь-хто з них. Величали ж їх, на відміну від батька, «першої гільдії купецькі сини…». Ніяких свідчень немає про сина Іону. Імовірно, він був ніби в тіні старшого брата, який виявив свої неабиякі комерційні здібності. Купецький син Іван Васильович Шнурков (1849 року йому було близько 23 років) стає довіреною особою Олександри Ставракової, веде успішну торгівлю. Перша купецька гільдія надавала широкі можливості – вільне пересування країною, іноземна торгівля тощо.

У лютому того ж року Іван Васильович купує в поручика Степана Васильовича Міклашевського в Слов’янську будинок і згодом перевозить до нього із села всю сім’ю.

2

На жаль неможливо зараз повністю уявити яким був первісний вигляд будинку Міклашевського (Шнуркова), як він був влаштований. Від колишнього зовнішнього та внутрішнього його оздоблення, саду залишилися тільки жалюгідні рештки.

У квітні 1851 року у титулярного радника Миколи Никифоровича Селавінського Іван Васильович купує садибу з будівлями та влаштованим на ній винним погребом (у сучасному розумінні це був винний магазин). Садиба була при парафії Свято-Троїцького собору (можливо, на Базарній (Соборній) площі).

Тоді ж Іван займався й справами генерал-майорші Олександри Ставракової згідно з її дорученням, виданим Ізюмським повітовим судом.

Досі є тільки припущення, хто був тією особою, уповноваженою Іваном Васильовичем вести його комерційні справи в місті. Але, схоже, ні Василь Максимович, ні Авксентій Васильович цим не займалися. Жили своєю працею. Крім того, сім’я отримувала постійну грошову допомогу від старших синів, що давало можливість пристойно жити.

Торговельні справи Івана Васильовича були досить успішними, а згодом він підвищує й свій соціальний статус.

Праправнук поета Михайла Петренка, керівник проекту «Ідентифікація Петренко», Олександр Євграфович Петренко зробив цінний подарунок для шанувальників документальної історії міста: знайшов важливі архівні матеріли щодо введення Шнуркових у стан почесних громадян.

Тож тепер нам відомо, що 1859 року бердянський 2-ї гільдії купець Василь Максимович Шнурков звертається з проханням до імператора Олександра II:

Великий Государь Император Александр Николаевич Просит Бердянский второй гильдии купец Василий Максимов Сын Шнурков Желая получить с семейством моим, состоящим из жены Прасковьи Васильевой и детей моих сыновей: Ивана, Ионы и Авксентия и дочери Марии Васильевых, звание Потомственного Почетного Гражданства и представляя при сем 2 свидетельства: 1. Бердянской Городовой Ратуши, выданное 1859 года 29 апреля и 2.Таврического Гражданского Губернатора, выданное в мае месяце сего года, а также 330 рублей серебром пошлинных денег и копии свидетельств, прошу дабы повелено было возвести меня с семейством в звание Потомственного Почетного Гражданства и выдать на это звание грамоту. Прошение сие сочинял коллежский асессор Иван Логгинов сын Логгинов. К прошению Бердянский 2 гильдии купец Василий Максимов сын Шнурков руку приложил, а вместо его неграмотного подписался по приказу его сын его Иван Васильев Шнурков. Жительство имею Харьковской губернии В Заштатном городе Славянске

Починаючи з 1849 року, Василь Максимович безперервно, протягом 10 років, був записаний купцем 1-ї гільдії, що було обов'язковою умовою для одержання почесного громадянства, а 1859 року записаний у 2-у гільдію. Отже, усіх умов було дотримано. Збір, який стягувався в державну скарбницю після запису в другу гільдію, був нижчий, ніж у першу, а право на ведення торгівлі в 2-й гільдії Шнуркових задовольняло. Купці вміли рахувати гроші. Були виконані й інші умови. Тож незабаром Шнуркови отримали омріяний документ:

Определение Герольдии Правительствующего Сената от 14 октября 1859 года по записке и з дела по прошению Бердянского 2 гильдии купца Василия Шнуркова о возведении его с семейством в потомственное почетное гражданство. Приказали: …Возвести его с семейством в потомственное почетное гражданство и изготовив грамоту на сие звание, отослать для выдачи ему по месту жительства его в Харьковской губернии в заштатный город Славянск в Харьковское губернское правление при указе, деньги 330 рублей пошлины за него сдать в Сенатское Казначейство. Божиею Милостию Мы Александр Вторый Император и самодержец Всероссийский Царь Польский, Великий князь Финляндский И прочая и прочая и прочая … возводя онаго Бердянского второй гильдии купца Василия Максимова, с женою его Прасковьею Васильевою и детьми их сыновьями: Иваном, Ионом, Авксентием и дочерью Марьею Васильевыми в сословие почетных граждан, Всемилостивейше повелеваем пользоваться как ему, так и потомству его всеми правами и преимуществами, Манифестом сему сословию дарованными. В свидетельство чего Повелели Мы сию грамоту Правительствующему Сенату подписать и государственною Нашею печатью укрепить.
Дана в Санкт-Петербурге декабря 16 дня 1859 года.
Сенатор и кавалер Николай Ахвердов Сенатор и Кавалер Александр Котовский Сенатор и Кавалер Епистофор Зуров Сенатор и Кавалер Иван Гринвальд

Згідно з окремим проханням, копію ухвали про введення в почесне громадянство отримав старший син Василя Максимовича Іван. Жив він уже в столиці.

Рапорт О действительном исполнении указа

Первый Департамент управы Благочиния имеет честь донести, что присланная при указе оного, от 20 декабря 1862 года за № 10077, копия с определения Сената, почетному гражданину Ивану Шнуркову выдана с распискою и следующие с него гербовые пошлины взысканы.

Председатель 18 февраля 1863 года

Із того часу Шнуркови стали належати до стану потомствених почесних громадян і одержали право передавати його своїм нащадкам. Вони могли займатися купецькою діяльністю, отримавши свідоцтво на право торгівлі в певному місті. Але називати їх надалі купцями будь-якої гільдії буде неправильно.

Ілюстрації 1.Портрет Шнуркова А.В. 2.Будинок сім’ї Шнуркових

Далі буде

Члени Краматорського регіонального клубу «Краєзнавець»:
Шабанова В.М. Трубачова О.І.

Если вы нашли ошибку, пожалуйста, выделите фрагмент текста и нажмите Ctrl+Enter.

Эта запись была размещена в рубрики: Все новости, Выделенные новости, Новости Славянска. [Постоянная ссылка].

2 Комментарии к: Найвідоміші благодійники Слов’янська – родина Шнуркових

  1. Запорожец говорит:

    Ну вот есть же информация! А в Славянске умеют только скрывать и фальсифицировать историю. Особенно преуспевает в этом А. Шамрай. А ни один мэр не позаботился о сохранении дома, где жил Шнурков!. Позорники!

  2. Олександр Петренко говорит:

    Документальна стаття не може бути не цікаво. Це аксіома.
    Сподіваюся, що такі публікації в "Деловом Славянске" можуть бути початком консолідації
    слов'янських краєзнавців-документалістів, якіі поважають історію свого древнього міста,
    та розуміють що таке дійсне дослідження.
    Звісно, по сусідству з Слов'янськом місто Краматорськ, де краєзнавчою справою
    займаються класні фахівці під керівництвом маестро В. Коцаренка. У них є чому
    вчитися.
    На сьогоднішній день "краєзнавство" Слов'янська є не більше ніж сумнівне угрупування
    якихось людей, які невідомо чим займаються, але постійно долдонять про якісь
    "дослідження". Цей "колективчик" утворювався два десятиліття двома "коріфеями",
    які без поняття, що таке дослідження, тому його не можна перебудувати,
    бо люди туди підібиралися "по подобію" до керманича.
    Єдиний вихід - просто розігнати цю "компанію краєпуталів", та створите нову
    краєзнавчу групу, куди увіддуть достойні люди Слов'янська, які не дозволять
    нікому фальсифікувати історію свого міста.

Оставить комментарий

Ваш email не будет опубликован.

Вы можете использовать это HTMLтеги и атрибуты: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>

Другие новости

Новости Redtram

Loading...

Новости MarketGid