Петренкознавство по-слов’янськи (з ізюмсько-харківським душком)

петренко плакатЦією публікацією "Діловий Слов'янськ" завершує цикл статей та матеріалів проекту "Ідентифікація Петренків", що був розпочатий 27 березня цього року.

З того часу було зроблено 28 публікацій, що детально розповідали нашим читачам про знахідки та дослідження цієї важливої для кожного мешканця Слов'янська теми, пов язаної з відомим поетом-земляком Михайлом Миколайовичем Петренком.

Нажаль, у трактуванні життєопису Михайла Петренка ще існують, та вірогідно будуть ще довго існувати різні погляди та думки, що протирічать або взагалі заперечують одна одну. Але будь-яка версія, на наше переконання, заслуговує на існування, якщо вона має документальне або архівне підтвердження, а не є домислами та неперевіреною інформацією. В нашій сьогодняшній публікації, ми пропонуємо нашім читачам погляд керівника проекту  проекту "Ідентифікація Петренків" Олександра Євграфовича Петренка на роботу та дослідження слов'янських краєзнавців щодо життєдіяльності поета-романтика Михайла Петренка, що у різні часи були оприлюднені ними через різні засоби масової інформації.

Хочемо звернути увагу наших читачів на те, що стаття містить в собі особистий погляд на цю тему її автора. "Діловий Слов'янськ" може не поділяти викладених в ній думок. Мова та орфографія оригіналу збережені.

***

Вивченню слов’янського періоду життя Михайла Петренка та його батьків присвячено багато уваги та статей. Це пов`язано, перш за все з тим, що деякі місцеві невдахи-слідопити хоча й намагалися щось досліджувати, але потім почали використовувати цю Тему виключно для самопіару, завдаючи шкоди пам’яті Михайла Петренка.

Прикриваючись всілякими офіційними місцевими «заходами» по увічненню пам’яті відомого земляка, декілька ентузіастів, своїми діями намагаються уникнути ганьби, якої заслужили своєю діяльністю й бездіяльністю, перекручуючи історію древнього козацького роду Петренків впродовж багатьох років.

Слов’янська версія щодо слов’янського періоду життя Михайла Петренка та його батьків переповнена помилками, брехнею й фальсифікаціями. Зважаючи на це, дослідники Проекту «Ідентифікація Петренків» вирішили запропонувати слов’янцям ознайомитися з цікавими документальними матеріали, що стосуються їхнього Земляка. Редакція «Делового Славянска» (особисто Едуард Торський) люб’язно погодилися розмістити на е-сторінках інтернет-порталу цикл статей про життя й творчість Михайла Петренка. Отже в слов’янців з’явилася можливість за короткий час дізнатися про Земляка більше ніж за декілька десятиліть.

Сподіваємося, що цей матеріал буде використовуватися в подальших публікаціях з посиланнями на «Деловой Слoв'янск» та дослідження, які проводяться в рамках Проекту «Ідентифікація Петренків».

Ми не плануємо будь-яких безглуздих дискусій, розуміючи що це марна витрата часу. Відтак пропонуємо читачам статтю, де намагаємося розібратися які ж проблеми Петренкознавства традиційно хвилюють деяких слідопитів зі Слов’янська, Харкова та Ізюму («квартет») напередодні 200-річчя Михайла Петренка.

Незважаючи на доступність опублікованих документальних матеріалів, дехто з «квартету» вперто, та де тільки можна, продовжує повторювати, що Михайло Петренко народився в Слов’янську в родині особистого дворянина Миколи Гавриловича Петренка.

Ще раз нагадую, що одним з найскладніших питань є проблема визначення  місця народження Михайла Петренка:

  • Поки що не знайдено документів, які б підтвердили факт народження Михайла Петренка саме в Слов’янську.
  • Впродовж багатьох десятиліть нікому не вдалося знайти ніяких документальних свідчень про існування особистого дворянина Миколи Гавриловича Петренка та його родини ні в Слов’янську, ні на Слов’янщині.

Тож упевнено стверджувати, що Михайло Петренко народився в Слов’янську, передчасно.

На кого розраховані безглузді балачки навколо цього питання? Мабуть, на земляків, яких автори дезінформації як не поважали, так і не поважають, та продовжують обдурювати.

C1_kvartet

Впродовж декількох років моїми «опонентами» були ентузіасти-дилетанти, які не маючи ніякого відношення до будь-яких досліджень щодо Михайла Петренка, займалися лише безглуздим переписуванням зі статті в статтю всілякої місцевої ахінеї. Уважно аналізуючи їхні статті, згадані в енциклопедії «Поет-романтик Михайло Миколайович Петренко (1817-1862)», зрозуміло, що протягом багатьох десятиліть земляків просто інформаційно обкрадали, подаючи їм застарілу інформацію про Михайла Петренка, лише поновлюючи її «новенькою» брехнею та фальсифікаціями біографічного характеру.

Переглянемо декілька недавніх текстів в різних ЗМІ та спробуємо розібратися, які проблеми хвилюють авторів з «квартету» напередодні ювілею Михайла Петренка. Подаємо тільки деякі цитати, нагадуючи, що з повними текстами статей читачі можуть ознайомитися на сторінках згаданих нижче газет.

Почнемо з голови Донецької обласної організації НСКУ В. Романька, який в березні анонсував початок підготовки до ювілею.

Газета «Донеччина» від 23.03.2016. «На Донеччині розпочалися заходи із святкування 200-річчя від дня народження Михайла Петренка».

«…Харківський краєзнавець і меценат Микола Шакін, який був ініціаторм та координатором постановки, подякував акторам та режисеру п’єси Вікторії Коваленко і вручив колективу грошову винагороду на витрати, пов’язані з постановкою п’єси...»

C2_lest

Нажаль, і цього разу все почалося з лестощів та брехні. Згаданий так званий «меценат» не був ні ініціатором, ні координатором постановки. Про це ми вже неодноразово писали.

На жаль, спілка краєзнавців все більше стає схожа на гурток з задоволенню амбіцій людей з проблемною психікою, включаючи маніакально занепокоєних. Дуже простий приклад: В. Романько в статті записав М. Щакіна «ініціатором та координатором проекту», хоча це не відповідає дійсності. Згодом хтось «зі своїх же» пошлеться на цю інформацію і пішла гуляти «слава» про «великого» режисера, «кандидата технічних наук», «члена» спілки письменників Харківщини, «відомого» художника, члена спілки археологів та інших багатьох громадських спілок, лауреата різних премій та інше. Все це накопичується для написання, або поновлення «творчої» біографії. Та коли хтось схоче все це перевірити, виникає проблема. Більшість з написаного штучно створено на обіцянках, або на брехні.

Ще один з учасників «квартету» – ізюмець Л. Шибря (пенсіонер, не має відношення до дослідницького краєзнавства, інформаційно обслуговує згаданого харків’янина, розхвалюючи його в ЗМІ, та знімає про нього «фантастичний» фільм) «зацікавився» Петренкознавством.

Газета «Донеччина» від 20.05.2016. «Михайло Петренко: нова знахідка на шляху до істини».

На фоні другорядних згадок про Михайла Петренка бачимо в газетній статті традиційний самопіар двох занепокоєних своєю популярністю громадян:

«… переклади його творів (йдеться про М. Петренка) можна прочитати на сімнадцяти мовах світу, але це не межа на сьогодні, це тільки те, що відшукали...» Можна так підсумувати: чув дзвін, та не знає звідкіля він. Ці переклади не розшукують, над їхньою появою працюють. Ідея належить головному редактору газети «Культура і життя» Євгену Букету. Президент Міжнародної літературно-мистецької Академії України Сергій Дзюба та Євген Букет організовують цю нелегку роботу. Знаходимо перекладачів та просимо допомогти в перекладах українського поетичного шедевру «Дивлюсь я на небо».

«…Вперше, з ініціативи і організації харківських краєзнавців, її поставив на сцені творчий колектив “Школа актора”, керівник Вікторія Коваленко, місто Слов’янськ 2016 рік...».

Нагадуємо ще раз, так звані «харківські краєзнавці» ніякого відношення до постановки «Найди» не мають. Ініціатива й організація постановки «Найди» на сцені школи №13 належить Проекту «Ідентифікація Петренків», особисто слов’янцям В. Шабановій, О. Шабановій, А. Погорєлову та В. Коваленко. Харків’яни були запрошені на прем’єру в ЗОШ №13 як гості, а їхні проблемні амбіції ще й зараз симптоматично нагадують про себе.

«…Микола Шакін з Харківщини, до речі – лауреат премії імені Михайла Петренка».

Хто-небудь поцікавився, за що і на яких умовах В. Романько виписав премію М. Шакіну? Може, аванс за книжку про Михайла Петренка, яку від нього чекає як «спасіння» від ганьби, чи може за «куряву» за якою можна сховатися? Використовуючи такі самі технології М. Щакін видурив собі й деякі високі краєзнавчі нагороди. Та поки що про них не розповідає, щоб не дратувати людей, які «в темі». Читачі просто не знають скільки людей повелося на обіцянки так званого «мецената» з Харкова…

 «...Якщо хтось зустрічав портрети мальовані художниками Черидниченком з Сум та Роговим зі Словянська, вони писались по образам послідуючих родичів Михайла та з опису його зовнішності. Ці портрети не мають схожості з образом знахідки. Тож може з квітня цього року портрет займе своє чинне місце в літературних виданнях та шкільних навчальних посібниках?...».

У авторів «портретної афери» таки погано з осмисленням інформації. Мабуть, повинен пройти якийсь час, поки до них дійде, що їм сказали фахівці з Інституту літератури: на портреті, який вони намагалися приписати Михайлу Петренку, зображено Василя Наріжного (1780-1825). Про що, та про яку схожість тут можна балакати...

Аферисти намагалися «подарувати» підробку в Інститут літератури НАНУ, щоб потім посилатися на факт «вдячного» прийняття портрету, але там відмовилися від такого сумнівного презенту, запропонувавши розібратися з авторством портрету, книгою, датами та інше. То ж, приймаючи до уваги, що ця підробка була ще й з підлим підтекстом, треба просто спрямувати її на смітник.

Приблудні аферисти ще й нову дату народження Михайла Петренка хотіли підкинути громадськості (1816 рік).

Аферу досить детально проаналізовано в одній з моїх публікацій (див. статті в «Деловом Славянске»).

Наступна стаття цього ж автора, мало чим відрізняється від попередньої: те ж саме маніпулювання інформацією, розраховане на читача, який нічого з написаного не буде перевіряти.

Газета «Донеччина» від 22.07.2016. ««Хазяїн» поета-романтика».

Відверто кажучи, невдалу назву автор вибрав для статті. Хазяїнувати в Темі та використовувати її для своїх піарних потреб багато десятиліть намагалися декілька слов`янців під головуванням В. Романька. Що стосується мене, то на сьогоднішній день я є старійшиною свого роду, до якого належить і Михайло Миколайович Петренко. Оберігаючи свій рід від нав`язливої уваги різних неадекватних осіб, намагаюся справно виконувати свої родові обов`язки.

«...Письменник, лауреат премії імені Михайла Петренка Микола Шакін запропонував мені зняти документальний фільм про поета-романтика Михайла Петренка...».

Про сумнівного «письменника» та «лауреатство» вже достатньо згадували вище.

«...Через декілька днів з’явилася чергова публікація на сайті «Славянск деловой», де мене й Миколу Шакіна поливав брудом Олександр Петренко. Який теж був присутнім в Інституті при обговоренні знахідки. Можливо тому, що знахідку показали не йому осо-

бисто, «хазяїну теми», а «якійсь там» академії наук.

Розумію авторів: швидка афера не вдалася, Інститут літератури відкинув портрет-підробку, над текстом (де суміш помилок та фальсифікацій, включаючи 1816 як рік народження Михайла) присутні відверто посміялися... Тепер треба вигадувати якісь нові сценарії... Ніхто нікого брудом не поливав, просто все було названо своїми іменами. Так буде завжди, і не треба в цьому сумніватися.

«...Пояснення просте: коротенька біографія ставить під сумнів створене паном Петренком генеалогічне дерево роду. Здається, всі вже звикли визнавати таку його віртуальну посаду – праправнук поета. Скільки років вибудовувати свою лінію і раптом все обривається. Тож з вчинками негідними звання вченого кандидат хімічних наук не забарився...»

Нагадую, генеалогічне дерево мого роду побудовано виключно на архівних документах і ця інформація доступна з сайтів, книг і статей. Допомагали мені збирати інформацію фахівці-генеалоги.  Тим, хто ніяк не зрозуміє про що йдеться та що таке наукове генеалогічне дослідження, рекомендую звернутися хоча б до місцевих генеалогів за консультаціями. Повинен засмутити деяких невдах-дослідників тим фактом, що в наш час будь-яка інформація, не підкріплена документами, мало цікавить людей, які себе поважають. Більш того, сучасні освічені читачі легко розуміють хто-є-хто в будь-якій справі.

«...Ми з Миколою Шакіним продовжували займатися своєю дослідницькою роботою...»

Мені періодично телефонують знайомі люди й друзі зі Слов`янську, Лебедина, Харкова,  Ізюму й Києва й розповідають як і якою «дослідницькою роботою» займаються блазень, та його асистент. Головна їхня забава – розповсюдження брехні про Тему, з залученням в свої балачки імен відомих шановних людей (на жаль, ці люди інколи й не знають, що їхніми іменами так користуються) для того щоб створити враження своєї «значущості» на співрозмовника. На периферії така брехня інколи спрацьовує.

«...Завадив провести захід «хазяїн» поета-романтика – Олександр Петренко. Невідомо, як він домовлявся з директором, але пан Погорєлов відмовився проводити презентацію для школярів, які вперше знялися в художньому фільмі.Теж саме повторилося і в іншому домовленому залі Слов’янського Авіаційно-Технічного Училища Цивільної Авіації...».

Слід додати, що шахраям відмовили в проведенні брудної презентації ще й в місцевому педагогічному університеті.

Справа в тому, що презентація, яку збиралися робити гастролери включала дві частини: фільм «Найда» й портретна «сенсація». Коли аферистам пропонували обмежитися презентацією тільки фільму, вони категорично відкидали таку пропозицію, намагаючись до фільму обов`язково причепити й брехню про «портрет». Керівники закладів відмовилися від брудних презентацій після ознайомлення зі статтею про портретну аферу. Ніхто з них не хотів забруднювати свою академічну територію якоюсь ахінеєю від двох шахраїв, хоча й за підтримки В. Романька, участь якого в Темі як «краєзнавця» вже давно багатьом відома.

«...Презентація першої екранізації драматичної думи «Найда» відбулася в залі Сіверсько-Донецького басейнового управління водних ресурсів. Керівник Віктор Антоненко, до речі, лауреат премії імені Михайла Петренка... Йому теж телефонував пан Петренко, але цей керівник не здався, презентація відбулась...».

Не тільки телефонував, але й статтю про аферу надіслав. Можливо, на прочитання часу не вистачило, а може якісь обставини суб`єктивного характеру завадили…

 «...Можливо заради фрази, яка є повторному фільмі: «Фільм «Найда» знято для проекту «Ідентифікація Петренків» за ініціативою Олександра Євграфовича Петренка – праправнука поета-романтика Михайла Миколайовича Петренка». Чомусь цю ініціативу хочеться назвати звичайною крадіжкою...»

Ніяк не вгомоняться та не зрозуміють, що таких фільмів може бути знято хоч десяток. З тими ж виконавцями, постановниками, хіба що в другому місці... Згадані два «діяча», не маючи ніякого відношення ні до постановки ні до режисури, розраховували на унікальність свого варіанту, але й тут прорахувалися.

Не можливо вкрасти щось у когось, якщо воно йому не належить.

  «...Всі вже звикли, що Олександр Петренко праправнук поета-романтика Михайла Петренка, водночас, на сьогодні немає документального цьому підтвердження. Метричні записи Михайла Петренка відсутні. Хоча в своїх описах Олександр Євграфович всіх переконує, що завжди посилається на документальні твердження...»

Якби серед цієї «розважальної компанії» була хоча б одна людина, яка щось розуміє в дослідженнях, то й запитань не було б. На нескінченні бесіди з демагогами й фальсифікаторами в мене немає часу. Та й смішно подумати, що я щось повинен цим блазням доводити, але їм так хочеться щоб ми, Петренки, Редчуки та Балюки це робили. Розмріялися… Читайте уважно тематичні документальні статті й книжки, де оприлюднено достатньо документів.

«...З давніх часів в Слов’янську знали іншу версію біографії Михайла Петренка, але напористість з метою піару перекреслила всі напрацювання попередніх поколінь. Якщо не зупинити цього горе-родича поета, того і дивись, скоро з’являться гроші з зображенням Олександра Петренка, так як дійсного портрета поета не існує, і художники малюють уявний образ поета саме в подобі праправнука...»

Отож і погано, що слов`янці впродовж багатьох десятиліть займалися брудною писаниною замість того, щоб розпочати дійсно наукові генеалогічні дослідження, та вийти на рівень міжнародного центру дослідження життя і творчості Михайла Петренка.

C3_sapozhnik

Може комусь до вподоби, щоб на монеті відчеканили Василя Наріжного замість Михайла Петренка? Так не стримуйте себе, зберіться й напишіть запит до Національного банку. Й тим, хто працює в НБУ теж буде нагода приємно посміятися.

 «...Сьогодні Олександр підсилено займається тиражуванням «образів» Петренка, очевидно розраховуючи на те, що десять разів показана неправда в кінці кінців визнається за правду...»

Я не використовую згаданий підхід слов`янського гуртку «занепокоєних Петренкознавців», та він, мабуть, і не працює. Деякі місцеві слідопити вже сотні разів повторюють, що Михайло Петренко народився в Слов’янську, а сумніви залишаються. Як і раніше, я займаюся документальними дослідженнями свого роду. Це дуже цікава Тема з дуже цікавими науковими перспективами й, сподіваюся, новими документальними знахідками.

На жаль, і в цій статті автором з «квартету» дуже мало приділяється уваги моєму прапрадіду.

Колишній журналіст, пенсіонер В. Скрипник (ще один занепокоєний член міжміського «квартету») теж настирливо намагається нагадати про себе напередодні 200-річчя Михайла Петренка.

Газета «Донеччина» від 22.04.2016. «А караван іде…»

 «…не може примиритися з тим, що його предки – бідняки і зі шкури лізе, щоб довести своє дворянське походження (звання «особистий дворянин» у спадок не передавалося, його давали за певні заслуги), приналежність до багатого роду. З цією метою Олександр Євграфович висунув версію, що батьком Михайла був губернський секретар Микола Дмитрович Петренко, 1792 року народження, який походив з дворян, проживав у Слов’янську й служив у міській ратуші…»

Годі розповсюджувати побрехеньки. Пора вже мабуть декільком демагогам підготувати та десь надрукувати (хоча б в якійсь місцевій газеті) свою слов’янську версію, де детально й аргументовано виписати слов’янський період життя Михайла Петренка та його батьків. То ж буде нагода й самім простежити еволюцію застарілої місцевої банальної помилки. Але, схоже, що й на це вони не здатні, бо вже впродовж декількох років тільки застарілу брехню й розповсюджують. Схоже автор таки зрозумів, що таке особистий дворянин. До речі, мабуть такого звання Микола Гаврилович Петренко (батько Михайла Петренка згідно слов’янської версії) отримав за те що продав більше всіх кавунів і динь, та встановив місцевий рекорд по перепродажу солі. Може й так, тоді доводьте й це документально. До листопада у вас ще є час, а я почекаю.

«…У моїй редакторській практиці був випадок: один кореспонденттак дістав своїми безпідставними звинуваченнями, що вирішили захищати честь і гідність у суді.

Зібрали папери. прийшли на співбесіду, а суддя показує довідку від лікаря й каже, що відповідач – не осудний! От і думаю, а що як і Олександр Євграфович має таку довідку? Знаючи свою безкарність, він продовжуватиме поливати брудом живих і вже мертвих слов’янських краєзнавців, звинувачуючи всіх у самопіарі, а сам на цьому піаритися. Допоки він заважатиме важливій роботі по увічненню пам’яті нашого славного земляка, популяризації його творчого спадку? Як же зупинити генеалога власної персони? Може, хтось підкаже…»

Чого-чого, а довідки нема. Але є принциповий науково-документальний підхід в генеалогічних дослідженнях мого роду, де кожне речення підкріплене документами. Хтось хоче зустрітися зі мною в суді – немає проблем. Але пам’ятайте, суд – це державна установа, де, на відміну від якоїсь громадської краєзнавчої спілки, треба надавати документи. Якщо готові – до зустрічі в суді.

То ж підказую, готуйте хоч якісь архівні документи до своєї брехні, тоді й поговоримо, а поки що, не обманюйте земляків та не забруднюйте інформаційний простір своїми кумедними та дурнуватими вигадками.

 Газета «Донеччина» від 06.06.2016. «До 200-ліття Михайла Петренка: був чи не був він знайом з Кобзарем».

Дивно, але наступна стаття від В. Скрипника (єдина з усіх розглянутих) більшою мірою все ж таки присвячена Михайлу Петренку. І зовсім не важливо, що в тексті не подано аргументованих ідей щодо можливої зустрічі Михайла Петренка і Тараса Шевченка (автор не дослідник), але проблема окреслена досить адекватно, та й завдання, як завжди, дослідникам «поставлені»…

Звернемо увагу на наступний фрагмент статті:

«...а от знак питання після місця народження поета та його портрет роботи О. Чередниченка наштовхують на думку, що авторка добре знайома з книгою «Поет-романтик Михайло Миколайович Петренко (1817–1862)», виданій 2015 року з благословіння вченої ради Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України, а автором концепції і упорядником матеріалів був О. Є. Петренко, який ставить під сумнів і місце народження свого прапрадіда (?), і його портрет роботи О. Рогова, створений на три роки раніше за О. Чередниченка...»

Вкотре нагадую тим, хто погано орієнтується в Темі: декілька слов`янців вперто торочать, що батьком Поета був Микола Гаврилович Петренко. Але за десятки років ніхто не знайшов ніякої документальної згадки про існування такої особи ні в Слов`янську, ні на Слов`янщині. Звідкіля така впевненість, що Михайло народився в цьому місті? Питання вирішується не голосуванням і не багаторазовим повторенням, а виключно на основі відповідних документів.

Ще одна стаття від цього ж колишнього журналіста:

Газета «Донеччина» від 21.07.2016. «Про петренківську «Найду» на екрані і поза ним».

«... Постановку здійснили вчителі та учні школи, а спонсором виступив краєзнавець, науковець і меценат М. І. Шакін з Харкова...» та

«...На спектаклі був ще один краєзнавець із Харківщини, відомий кінорежисер і оператор Л. І. Щибря. Він і зняв аматорське дійство на плівку. Згодом у нього з’явилася ідея за мотивами постановки Петренкової «Найди» зробити короткометражний художній фільм...»

Я не буду витрачати час, все вже сказано вище та в попередніх статтях.

C4_kukushka

 «...Що вийшло – вирішили показати в 13-й школі, «артисти» з якої грали у фільмі. Та здійснити намір не вдалося. Як виявилося на заваді став науковець Олександр Петренко з Києва, який позиціонує себе як праправнук поета, є дослідником його творчості. Дізнавшись про наміри харків’ян, той подзвонив директору, залякав його «скаргами в інстанції». Керівник, який з таким ентузіазмом підтримував і постановку спектаклю, і зйомки фільму, здався. Екзамени, каже, кінець навчального року, а тут перевіряльники нагрянуть…»

Сподіваюся, що розумні люди склали правильну ціну цій інформації, а згадувані «постраждалі» від Олександра Петренка теж статтю прочитають, та поділяться своїми думками з цього приводу.

«...вірю, що наші краєзнавці за кілька десятиліть досліджень встановили: Поет – наш земляк, ми ним гордимося, будемо його захищати від посягань новоявлених дворян...»

На думку спадає фраза радянського часу: «Пастернака не читал, но осуждаю…»

Я не знаю що таке й хто такі «новоявлені дворяни», але це неординарна й симптоматична ідея – захищати Михайла Петренка від його родових нащадків, намагаючись «відрізати» Поета від роду, до якого він належить. Мабуть ще у когось залишилися плани продовжувати експлуатувати пам`ять про Михайла Петренка... Зрозуміла думка, але повністю безперспективна.

«...Причину нового нападу агресивності київського дослідника дещо прояснив професор М. І. Шакін...»

М. Шакіна вже й професором назвали, це він ще й як полюбляє. Але, до речі, ніде в списках будь-яких спеціалізованих офіційних установ не зареєстровано кандидата технічних наук з таким прізвищем. Було б цікаво почути від «кандидата» у кого й в якій вченій раді він захищав свою «дисертацію».

«...Виявляється, харків’яни віднайшли аркуш з однієї книги з портретом, під яким є підпис: «Михайло Петренко (1816–1862). Народився в Харківській губернії Ізюмського повіту, с. Тор. Батько Микола Гаврилович Петренко був дворянином». Якщо вдасться знайти книжку, з якої вирвано цей аркуш, і підтвердити написане, то чийсь родовід опиниться під великим сумнівом...»

C5_ochky

Те, що портрет і текст є сучасною дешевою підробкою, ніхто не сумнівається. Більш детальну інформацію про цю аферу можна прочитати в моїх статтях. Дивно, але колишній голова слов’янських краєзнавців наче вперше бачить такі фальсифіковані тексти, та як наївна дитина «думає» що це відкриття. Таке враження, що він схожі тексти не те що в свій час не переписував, але й не читав. Дивно, але в такому віці треба бути мудрішим…

Чого тільки про Михайла не писали слов`янці в різні роки... Як тільки не намагалися перекрутити слов`янський період його життя та його батьків... Немає жодного сумніву, що згадану книжку ніхто ніколи не знайде, але ще більш цікаво, ніхто й не збирається її шукати... Аферисти знають, що її немає, дослідники – що її не може бути. Ось на це й розраховували автори фальшивки.

До речі, дякую авторові за популяризацію в статті фотографії з версії фільму «Найда, або Панська любов», яку знято для Проекту «Ідентифікація Петренків». Чи може щось колишній журналіст переплутав? Мені вона теж подобається. Нагадую, «Найда, або Панська любов» є суто слов`янський проект, до якого ні харків`янин ні ізюмець ні інші члени «квартету» ніякого відношення не мають. Крапка.

Є ще дві місцеві газетки, де про Михайла Петренка деякі автори всякої ахінеї понаписували, але настільки вони нікчемні (і автори й газетки), що й згадувати про них не будемо. Хай це залишиться на їхній совісті, якщо їхні батьки ще в дитинстві їм пояснили що це таке, та за довгі роки життя вони її не загубили.

Наприкінці коротенького огляду нагадаємо, що деякі автори напередодні 200-річчя Михайла Петренка про що завгодно пишуть, розхвалюють себе (в розглянутій справі – один одного), відсуваючи ювіляра на другий план, та намагаючись використовувати Тему для свого традиційного самопіару. Мабуть, їм немає що про Михайла Миколайовича писати…

Все ж таки цікаво, коли хтось з цих писак сформулює сучасну повну детальну версію слов’янського періоду життя Михайла Петренка та його батьків, на яку вони постійно демагогічно посилаються. Та не просто сформулює, але й хоч десь надрукує. Може відразу в науковому виданні? Ось тоді вже остаточно порозважаємося...

А поки що констатуємо, що декілька громадян зовсім загралися, та вже уявили себе інстанцією, яка може втручатися, наприклад, в розгляд документальної історії чиєїсь родини. Вони мріють, що їхня думка буде комусь цікава і щось вирішує...

Наївні, вони ніяк не зрозуміють, що їх вже давно ніхто всерйоз не сприймає, але бігають, метушаться, фотографуються та розхвалюють один одного…

Блазні у всі часи були потрібні, але, лише для розважання людей. В такому віці треба вчасно проходити медичний огляд, та більше відпочивати, тоді може й пройдуть нав’язливі ідеї.

В тексті використано цитати з байок І. А. Крилова.

P.S.:

Напередодні 200-річного ювілею Михайла Петренка заворушилися згадані ентузіасти, почали імітувати бурхливу діяльність, бо відчули, що прийшов час попіаритися. Ніхто з них не проводив ніяких досліджень стосовно життя й творчості Поета, хоча в своїх статтях згадують це слово, сподіваючись, що хтось з читачів назве їх дослідниками.

C6_slova

Якщо людина не звикла досліджувати, якщо це не є повсякденною звичкою, то найкраще що можуть зробити такі люди, так це не заважати дослідникам, які знають свою справу. Не треба забруднювати інформаційний простір якимись дурницями виключно для того, щоб засвітити в ЗМІ своє ім`я, яке нікому, окрім самих писак не цікаве.

Справжні дослідники життя й творчості Михайла Петренка, які працюють в документальному Проекті «Ідентифікація Петренків», можуть і дослідженнями займатися, і розповісти землякам про Михайла Петренка та захистити пам’ять про нього.

17
0

Эта запись была размещена в рубрики: