Славянск: Катастрофа 2013–2014 років. Віктор Скрипник

ск1Після недавньої зустрічі з журналістом та краєзнавцем Віктором Скрипником, "Діловий Слов'янськ" пропонує нашим читачам статтю з його книги "Нариси з історії міста-курорту", що вийшла у 2015 році та була присвячена подіям 2013-2014 років.

***
Катастрофа 2013–2014 років

Нам, пересічним українцям, іноді дуже важко зрозуміти дії вищого керівництва держави. Я, наприклад, до цього часу не можу второпати, як Президент В. Янукович за 100 доларів знижки ціни на газ міг віддати на 49 років Севастополь під військово­морську базу Російській Федерації?

Нас, маленьких українців, з найвищих трибун, зі шпальт офіційних газет і екранів телевізорів переконували, які блага, крім дешевого газу, матиме Україна. Казали, що разом будуватимемо літаки, розвиватимемо машинобудування, військово­промисловий комплекс і т. д., і т. п.

Йшов час. Ціна на російський газ для України зросла до найвищої у світі, не було прогресу в реалізації інших харківських домовленостей. В. Янукович часто літав на зустрічі з В. Путіним, але повертався якимсь похмурим, практично нічого не розповідав народу про перемовини. Мабуть, Великий князь Московський Володимир, збирач земель руських, вимагав від князя Київського Віктора чергових поступок. Той заартачився і… взяв курс на Європу.

Майже весь 2013 рік вся президентська рать, депутати Верховної Ради, де більшість належала партії Януковича – Азарова, майже всі ЗМІ України втокмачували нам, як буде добре, коли станемо асоційованими з ЄС. Пропаганда була настільки потужною, що навіть Схід і Південь разом з Кримом змирилися з можливістю підписання угод на саміті у Вільнюсі.

Путін злякався, що може втратити вплив на Україну, і почав закручувати гайки: почалися сирні, шоколадні війни, а потім і глобальна торговельна війна з зупинкою на митницях сотень автофур і вантажних поїздів. Подіяло.

Після чергових переговорів глав урядів України та Росії в Калузі, рідному місті нашого прем’єра М. Я. Азарова, Кабінет Міністрів заявив, що припиняє підготовку до підписання угоди про асоціацію з ЄС. 28 листопада 2013 р. у Вільнюсі Янукович, який майже рік мотався по європейських столицях, утрясаючи якісь моменти світлого майбутнього, з кривою посмішкою заявив, що підписувати вже узгоджені документи не буде.

Фінт з поворотом на 180 градусів викликав вибух невдоволення в Україні. Практично в усіх регіонах люди вийшли на майдани, щоб сказати «фе» владі Януковича. Путін терміново кинув колезі рятівний пас  – 15 мільярдів (!) доларів. А на додачу ще кучу обіцянок. Та народ вже не вірив ні Януковичу, ні Путіну.

Тривале протистояння закінчилося трагедією – більше сотні цивільних людей і правоохоронців загинули, майже тисяча були травмовані, покалічені, поранені, Це примусило Верховну Раду діяти. 386 (!) народних депутатів, у т. ч. фракція Партії регіонів – 140, «Батьківщина» – 89, «УДАР» – 40, «Свобода» – 35, КПУ – 32, позафракційні  – 50, проголосували за відновлення окремих положень Конституції 2004 р., перш за все – обмеження прав Президента.

Оскільки В. Янукович зник зі столиці в невідомому напрямку, конституційною більшістю голосів народних депутатів головою Верховної Ради обрали О. Турчинова. На нього ж поклали виконання обов’язків глави держави до обрання нового Президента. Вибори були призначені на 25 травня 2014 року.
Президент-втікач виринув у Ростові. Перед сотнями журналістів плакався, як його налякали «правосєки», а офіцери­-патріоти врятували, переправили в Росію. Янукович заявив, що спілкувався з Путіним телефоном, просив захистити його життя. Можливо, просив допомогти повернутися у президентське крісло. Інакше чим пояснити, що Путін терміново розпочав військові навчання, двинув збройні підрозділи в Крим (кажуть, на прохання самозваного прем’єр­-міністра автономії) та до східних кордонів України. Тільки 3 березня на засіданні Ради Безпеки ООН представник Росії продемонстрував прохання В. Януковича, якого Путін все ще визнавав главою держави, ввести в Україну російські війська для наведення порядку. Цей фінт Рада Безпеки визнала протиправним фолом й зажадала дотримання угод з Україною, забезпечення її територіальної цілісності.

03

Здається, вплинуло. Путін 4 березня віддав команду «завершати навчання», відвести війська у місця постійної дислокації. Та це був маневр, за яким послідувала анексія Криму.
Біда в Слов’янськ прийшла в суботу 12 квітня 2014 року. Вранці група озброєних людей штурмом взяла міськрайвідділ міліції. Оскільки вхідні двері правоохоронці забарикадували зсередини, ополченці, що діяли під прапором самопроголошеної Донецької Народної Республіки, здійняли стрілянину, з допомогою троса і машини зірвали решітки з вікон, розбили скло й кинули в приміщення димові гранати. Наслідок – четверо працівників міліції, які знаходилися на своїх робочих місцях, несли службу по охороні правопорядку в місті та районі, отримали важкі отруєння.

Звістка про захоплення міськвідділу швидко облетіла місто. У центр потягнулися люди. Прибульці з автоматами швидко спорудили поміст й почали просторікувати, що будуть захищати слов’янців від «бандерівців», допоможуть добитися приєднання до Росії. Їх славослів’я знаходило підтримку певної частини присутніх.

Мітинг тривав. У той же час до будинку міліції підкочували машини. Розвантажували продукти, воду і шини, з яких почали споруджувати барикаду.
Додому повертався вул. К. Маркса. Здивувався, що за воротами будинку СБУ стояв автоматник у камуфляжі. Такого раніше ніколи не було. Придивився, а над входом – білий прапорець з написом «Народное ополчение Донбасса». Пошкоджень дверей і вікон не побачив. Мабуть, здалися без бою.

3cef80f338fdb434c03d055fcab52e78

У неділю біля СБУ вже була барикада. Перекрили й під’їзди до будівлі. Машини не пропускали, а от тротуаром жителі ходити ще могли. У вівторок «захисники» перекрили й тротуар. Тож щоб потрапити на площу, до адмінбудівель, де знаходяться виконком міськради, податкова, пенсійний фонд та інші відділи, управління та служби, багатьом доводилося робити чималий крюк, обходячи штучний бар’єр сусідніми вулицями. А скільки підприємців, робочі місця яких у Будинку побуту, що навпроти СБУ, залишилися без заробітку? Та ще гірше, що перед тобою стоїть, єхидно посміхаючись, худорлявий «страж» з півметровим обрізком арматури періодичного профілю діаметром міліметрів 25–30. А як вдарить?
При виході з вул. Леніна на площу мене обігнала трійка в масках і камуфляжі. Двоє з них були з автоматами, один – з пістолетом. Явно чужі, бо слідом прихрамував чоловік-великоваговик з автоматом з відкидним прикладом і підказував їм, де знаходиться виконком. До речі, двері там були відкриті й «зелені чоловічки» вільно входили туди й виходили. Так розпорядилася мер, щоб «гості»  нічого не били, не ламали.

За будинком міськради в понеділок випадково став свідком, як з КамАЗу під брезентовим тентом без номерних знаків вийшло кільканадцять військових у камуфляжі з георгіївськими стрічками. Одні курили, а, мабуть, старший по рації комусь наказував негайно забрати доставлений вантаж. Спокушати долю не став, не підглядав, що привезли. Можливо, у зелених ящиках лежали ракети, якими згодом збивали над Слов’янськом українські вертольоти та літаки.

Дуже уважно передивлявся (по кілька разів!) репортажі телеканалу САТ з блокпостів у місті й на в’їздах до нього: дуже хотілося зрозуміти, хто ж координує таку бурхливу діяльність наших «захисників» – сепаратистів. В одному з репортажів В’ячеслав, виконуючий обов’язки командира народного ополчення Слов’янська, назвав добре всім відомого Хмельового. А в понеділок,  14 квітня, А. Хмельовий, перший секретар міськкому КПУ, провів мітинг, на якому оголосив про створення координаційної ради, яка «буде допомагати управляти містом». Він же представив коменданта В. Пономарьова. Це той самий В’ячеслав, який давав інтерв’ю телеканалу САТ. Він зачитав звернення до Президента Росії, ідентичне тому, яке Хмельовий зі своїми прихильниками кілька тижнів до цього з великою помпою передав Путіну поїздом Кисловодськ – Москва. У ньому сепаратисти слізно просили Володимира Володимировича терміново ввести війська до нашого краю, приєднати Донецьку республіку до Російської Федерації, а то їх тут «хунта» знищить.

10-21369-1017650-L
До речі, про «хунту». Так слов’янські комуністи та прогресивні соціалісти називали уряд України. Але ж на момент втечі Януковича з Києва там була цілковита більшість Партії регіонів, за представників якої так дружно голосували слов’янці, жителі всієї Донеччини. Дехто й зараз кричить: «Янукович – наш президент!» А між тим лідер парламентської більшості О. Єфремов назвав свого патрона і друга зрадником, разом зі своєю фракцією проголосував за відновлення окремих положень Конституції 2004 року, призначення А. Яценюка прем’єр-міністром, а О. Турчинова – в. о. президента. За це проголосувало 386 (!) законно обраних народних депутатів, у т. ч. 140 вірних слуг Януковича. Так що уряд цілком легітимний. І про це добре знає т. Хмельовий, який аж 8 років відсидів у Верховній Раді. Тепер його варто посадити на нари за посягнення на територіальну цілісність держави, глумління над державними символами України (з захоплених приміщень скинули державні прапори, а з будинку міськради зідрали Герб). А ще треба відповісти за зрив роботи державних установ, десятків підприємств і організацій, навчальних закладів і дитячих садків. Як же можна було працювати, коли вулицями розгулювали озброєні люди, намагалися вплинути на деяких керівників, щоб підтримували «захисників». Отих 0,5 відсотка прибічників  від загальної кількості жителів Слов’янщини їм було явно мало, щоб говорити про всенародну підтримку.

599x387
Думаю, координаторам дій сепаратистів у Слов’янську слід пред’явити звинувачення й у причетності до вбивства людей. Адже тільки в перші дні окупації загинуло двоє хлопців на вул. Шевченка, капітан СБУ з Полтави Геннадій Біличенко та житель Харкова, який відмовився віддати документи озброєним «захисникам» біля барикади на трасі... А скільки бранців було закатовано в підвалах СБУ, будинок якого сепаратисти перетворили у свій штаб?! Там утримувалися полонені – десятки українських військових і правоохоронців, журналістів, у т. ч. іноземних, спостерігачів ОБСЄ, рядових патріотів.
Місячний ювілей нової влади співпав із так званим референдумом. Голова міської виборчої комісії Л. Бартошевич в інтерв’ю телеканалу САТ заявила, що проголосувало 72,1% виборців. З них 97,5% сказали «так» незалежності Донецької Народної Республіки. Думаю, цифри дуже завищені. Більшість жителів навіть не знали, де їхня дільниця, оскільки деякі навчальні заклади відмовилися влаштовувати в себе виборчі дільниці. Тож ті, хто хотів узяти участь у референдумі, шукали, за словами керівників комісій, найближчу, їм дозволяли це зробити «за окремими списками».

14.07.14 - 1
Якщо припустити, що голосували всі росіяни, а їх у Слов’янську 30%, і якась дещиця зневірених у діях влади українців, то третина населення могла сказати «так» ДНР. «Так» сказали, а що далі? У самостійність Донецької Народної Республіки не вірять навіть її організатори. Тож і кричать: «Путін – допоможи!»
Допомагав. Боєприпасами, зброєю, технікою, найманцями. Та цього було мало. Чекали обіцяного введення російських військ. Надсилали ж чеченців, козаків та інших «борців» за права «русскоязычного населения». Сепаратисти-терористи не витримали натиску українських збройних сил. 5 липня 2014 року командувач ополченців полковник ГРУ Генштабу ЗС РФ Гіркін-Стрєлков наказав покинути Слов’янськ і йти на Донецьк.

567986
За неповних три місяці окупації і бойових дій у місті та навколишніх населених пунктах зруйновано або пошкоджено сотні житлових будинків, підприємств, об’єктів соцкультпобуту, десятки кілометрів доріг, електричних та водопровідно-каналізаційних мереж. На повне відновлення життєдіяльності міста, за оцінками прем’єр-міністра України А. Яценюка, який відвідав Слов’янськ зразу після його звільнення, потрібно півтора мільярди гривень. А у скільки оцінити більше двохсот загиблих мирних жителів? А тих, хто помер від інфарктів, інсультів та інших болячок, викликаних постійними обстрілами, життям у підвалах без води, ліків, світла?

3
0

Эта запись была размещена в рубрики: