У “заповідній зоні” Слов’янська без змін: “хутірська версія” або хто гріється у променях слави

Михайло_ПетренкоНаближається до закінчення цикл публікацій матеріалів у "Діловому Слов'янську" від проекту "Ідентифікація Петренків".

В нашій сьогоднішній статті пропонуємо погляд на актуальні події від групи слов'янських дослідників проекту "Ідентифікація Петренків"

29 червня цього року в центральній бібліотеці Слов`янська відбувся круглий стіл під назвою «Об’єднаймося навколо імені українського поета Михайла Петренка».

Та об`єдналося товариство (слов`янське та харківське) тільки у своїх намаганнях вилити відра словесного бруду на керівника проекту «Ідентифікація Петренків». Про Проект вони ні чути, ні згадувати не хочуть, ігноруючи все, що зроблено в його рамках, та розпускають чутки про нібито «приватизацію Теми», залякування місцевих дослідників біографії Поета та інші нісенітниці. «Ми свого Петренка нікому не віддамо» - таке у них гасло. А якийсь київський зайда «нібито нащадок Поета» щось там пише, а ми й читати не будемо, адже всі його намагання обмежуються бажанням отримати статус дворянина за рахунок нашого знаменитого земляка. Ось нехай приїде, покладе квіти до пам`ятного каменю, подивиться нам у вічі, покається, покаже та розкаже, що він там знайшов. І тоді ми поблажливо дозволимо приєднатися до нас. Та ще й додають, що «дослідники мають бути об’єктивними, а не корисливими, котрі тягнуть Народного Поета у свій рід, намагаються погрітися у променях його слави. Ганьба!»

Товариство вперто намагається не помічати, що участь у Проекті беруть і слов`янці, та називають нас не інакше, як «агентами» Олександра Євграфовича. Тож скажемо дещо й від свого імені. У котре  підкреслюємо, що Проект є документальним. Усі наші висновки ґрунтуються виключно на документальних фактах.

Олександру Петренку довелося провести величезну роботу, аби розчистити слов`янські «авгієві стайні» в темі біографії Михайла Петренка. Та це тільки страшенно дратує місцевих слідопитів.

Слід зауважити, що ми вдячні першим дослідникам, особливо І. М. Овчаренку, який відкрив поета Петренка для слов`янців, популяризував його творчість, але дослідженнями не займався. Та власне дослідником можна назвати тільки одну людину. Знайшовши декілька архівних документів, використавши записи відомого слов`янського краєзнавця А.Абрамова та спогади родини Петренків (які не є нащадками Поета) з Черевківки, він зробив свої (досить екзотичні) висновки. Звалив усі знайдені відомості про Петренків до купи, переплутав, дофантазував та «поставив нарешті крапку» в «дослідженнях» щодо родини Поета та місця її проживання. Ніхто в Слов`янську не піддав сумніву обґрунтованість та  документальність написаного, це нікого не зацікавило, адже тепер є місце, куди можна нести квіти, проводити заходи з вшанування та інше. Версія щодо місця проживання родини в місті була відкинута, як непотрібна. Швидко неподалік Набережного провулку була урочисто перерізана  стрічка та встановлено пам`ятний камінь.

Можна було б тільки вітати такі заходи. Пам`ятник міг би бути окрасою мікрорайону та даниною пам`яті Поета. Та все ж таки доречно було б його встановити  без прив`язки до місця, яке ніяк не стосується Поета, а не в бур`янах в кінці городу з гарбузами та кукурудзою (але, можливо, це символічне нагадування про батька-баштанника).

ил_1

На закиди учасників Проекту про неаргументованість «хутірської» версії, її автори роздратовано відповідають, що в них немає часу уточнювати суперечливі моменти. Якщо комусь щось видається сумнівним – нехай розбирається, доводить, а їм це вже не цікаво. Та це справа честі для будь-якої порядної людини: або довести свою правоту або визнати власні помилки.

Покажіть нарешті хоч якийсь документ стосовно існування Миколи Гавриловича (нібито батька Поета).

Та все «притягнуто за вуха».

Але один момент усе ж «уточнено». Розбіжності в своїх дослідженнях пояснювалися якоюсь сімейною таємницею з натяком на розпусну поведінку матері Михайла. Аби підтвердити правильність таких висновків, нещодавно слідами першого «дослідника» було проведено ще одне «дослідження» але вже іншою групою. А згодом в місцевій  малотиражній газеті («Панорама недели» №32 від 11 серпня 2016 р.)  з`являється стаття з повідомленням про  розгадку таємниці сім`ї Петренків.

ил_2

Автори стверджують, що мати Михайла таки була розпусниця, але в батьки Поета вже «записали» Никанора Марченка, позбавивши слов`янців казки про любов Поета до Галі Марченко. То може  треба було розвивати сюжет далі: Михайло якось дізнався, що Галя - його сестра по батькові і…трагедія в стилі мексиканського мелодраматичного телесеріалу. Ото було б цікаво!

Зустрічне запитання авторам. Невже, панове, ви не можете хоча б зіставити дати життя батька Поета Миколи Дмитровича Петренка (народився 1792 року, помер 1838), Михайла (народився 1817 помер 1862 року) та Марченка Никанора (народився в другій половині XIX ст., помер після 1917 року)?

Можна лише посміятися, та ми все ж таки вирішили пройтись слідами «дослідників» і вирушили на Черевківку.

Невеличкий провулок Набережний. Тут усього лише декілька садиб. Саме сюди слов`янські дослідники «поселили» сім`ю Поета та поставили неподалік пам`ятний камінь. Ми вже писали про всю абсурдність такого твердження, спираючись на законодавство та матеріли Генерального межування того часу, і зробили висновок, що черевківські  Петренки  є нащадками дворянина Івана Івановича Петренка. Оселитися на Бакайському хуторі (так він називався двісті років тому) вони могли тільки після реформи 1861 року. Та, схоже, наші статті та знайдені архівні документи щодо справжньої сім`ї Поета були для них зовсім нецікаві. Продовжують уперто говорити про особистого дворянина-баштанника та чумака Миколу Гавриловича Петренка, ігноруючи всі документальні докази про те, що батьком Михайла був особистий дворянин, чиновник Слов`янської ратуші Микола Дмитрович Петренко, батько всіх дітей, яких народжувала його дружина та мати Михайла - Марфа Андріївна.

Але мало хто захоче перегортати нудні сторінки 200-літньої давності, зіставляти, аналізувати та робити відповідні висновки. Робота це довготривала та кропітка. Адже так легко й швидко можна запустити декілька пліток про матір Поета і хай там хтось доводить, що цього не було.

У провулку дотепер живуть нащадки Павла й Дмитра Івановичів Петренків   та Никанора Марченка. Люди чесно розповіли нам про те, що вони пам`ятають та чули від близьких родичів. Ні про яку родинну таємницю ніхто з них ніколи й нікому не розповідав, а дізналися про неї тільки з писань недобросовісних місцевих «краєзнавців». Вважають, що цьому є якість документальні підтвердження, і вірять, що в газетах пишуть правду. До речі, чомусь у свій час «дослідники» не поговорили з іншими членами цих родин. Якийсь вибірковий підхід… Антон Костянтинович нібито збирав свідчення про Михайла Петренка, але жодного матеріального підтвердження цьому немає. Олена Володимирівна Тимофєєва згадує тільки, що бабуся (Лариса Антонівна) читала їй в дитинстві вірші Михайла, але ніколи не говорила, що їхня родина належать до його родоводу.

Якщо ми раніше писали, що в провулку Набережному живуть нащадки Дмитра та Павла Івановичів Петренків, виходячи з аналізу того, що було написано слов`янськими «краєзнавцями», то тепер впевнені, що «дослідники» переплутали епохи й перенесли події початку ХХ ст. на початок ХIX.

Дещо висвітлилось походження легенди про нещасливе кохання Михайла. Можливо, Михайло (але Костянтинович) Петренко був дійсно закоханий в Галю (Анну) Никанорівну Марченко. Такі реальні історичні особи дійсно були. Михайло жив у «хаті з хворостяною трубою» на лівому березі в небагатій родині нащадків дворянина Івана Івановича Петренка, а Галя (Анна) на правому – у родині багатого міщанина-землевласника Марченка Никанора (до дворянського стану він не належав). Батько цього Михайла справді орендував землю в Никанора Марченка, садив кавуни та дині. Цілком можливо, що й «Кобзаря» йому купував. Але жили вони майже на сто років пізніше від часів Поета. Панове, не слід забувати, що людська пам`ять не завжди є надійним джерелом інформації.

Та мало нам було розгрібати місцеві нісенітниці, як  до них додалися нісенітниці двох залітніх «петренкознавців».

Ми вже писали, як і де була знайдена драматична дума Михайла Петренка «Найда». Сталося це не «років з п`ять тому», як зневажливо повідомляє колишній керівник місцевої краєзнавчої спілки, а в квітні 2013 року. І це була сенсація в літературному світі. Над тим, щоб про Михайла Петренка знали не тільки як поета, але і як драматурга-новатора, працював колектив проекту «Ідентифікація Петренків». Того ж року вийшла й книга «Михайло Петренко. Життя і творчість», де вона була надрукована вперше. У книзі розміщена й аналітична стаття М. П. Бондаря, к. ф. н., завідувача відділу української класичної літератури Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України. Більше 30 примірників книги було подаровано слов`янцям. Це була нагода для місцевих слідопитів нарешті розібратися зі своїми помилками та відсіяти весь непотріб від Теми. Не скористалися. Про «Найду» було повідомлено й на традиційних місцевих заходах по вшануванню Поета восени 2014 року. Але ніде й ніколи в місті згадано про це не було. Майже непомітним у Слов`янську стало й повідомлення про те, що за ініціативи Проекту один із астероїдів названо «Михайло Петренко» (наш земляк один із небагатьох українських письменників та поетів, які мають «свою зірку»). В Андрушівці з цієї нагоди пройшов мистецький захід, а Слов`янську таке повідомлення було зовсім нецікавим.

Та нам все-таки хотілося, щоб земляки Поета стали першими свідками прем`єри драми.

Це відбулося в березні цього року. За ініціативи учасників Проекту, методистів навчально-методичного центру міста Шабанової О. Ф. та Коваленко В. В., директора ЗОШ №13 Погорєлова А. І. була проведена презентація нашого проекту. Частиною презентації була прем`єра вистави. Інших ініціаторів, спонсорів та меценатів не існує.

Харківським гостям, присутнім на презентації, захотілося зняти за «Найдою» фільм. Ніхто не був проти.

Але тут почалася метушня. Місцева краєзнавча спілка раптом зрозуміла, що до ювілейної дати – 200-річчя від дня народження Поета місту хвалитися немає чим. А тут така нагода. Можна показати фільм, не згадуючи Проект, а ініціатором та спонсором постановки вистави назвати харківського «професора». Не забути назвати й прізвище дослідниці, яка знайшла «Найду», але те, що вона є учасником Проекту можна й не згадувати, важливо те, що це жителька саме Слов`янська. Але харківському «професору» хотілося сенсації, яка б затьмарила «Найду». І «знайшов»!

Повідомлення про нібито сенсаційну знахідку портрета Михайла Петренка додало фальсифікату в Тему. Але ідентифікувати його фахівцям було зовсім неважко – це портрет російського письменника українського походження поч. ХІХ ст. Василя Наріжного (див. статтю https://slavdelo.dn.ua/2016/05/04/proekt-identifikatsiya-petrenko-prodolzhenie-vsegda-sleduet-ili-razvenchanie-odnoy-portretnoy-aferyi/)

Мало того, що в Слов`янську потопталися по пам`яті Михайла Петренка  - треба ще й по пам`яті Василя Наріжного потоптатися.

Одержавши відкоша від фахівців академічного літературознавста та незважаючи на все це, пан «професор», перебуваючи абсолютно поза Темою, за підтримки місцевої краєзнавчої спілки продовжує свої намагання «приткнути» цей портрет десь у Слов`янську. Ми вже писали про цю аферу. Під виглядом презентації фільму харківський «професор» за підтримки слов’янських друзів намагався презентувати свою «сенсаційну знахідку» - портрет. Звичайно, бути учасником такої афери ніхто з людей при здоровому глузді не захотів. Тож безглуздо і безпідставно стверджувати, що Олександр Петренко залякав усіх у місті. Причиною ігнорування цих «заходів» стало не залякування слов’янської громади «київським Петренком», як стверджують ображені «дослідники», а елементарна порядність та розсудливість.

Найкумедніше, що, прагнучи пропагувати "сенсацію", автори фальсифікації продемонстрували просто жахливу некомпетентність у питаннях Петренкознавства та непорядність.

Той, хто захоче самостійно встановити для себе істину, може легко це зробити, проаналізувавши та зіставивши результати досліджень, зроблених у рамках Проекту, та результати місцевих «слідопитів». Нас закликають залишити все так, як є. Та ні, тут не існує різних точок зору. Мова йде про жахливий стан «слов`янського Петренкознавства». І якщо й треба було проводити «круглий стіл», то не з метою досягнення якогось компромісу. Він неможливий.

Далі буде...

9
0

Эта запись была размещена в рубрики: