Моя Украина! Современная поэзия Славянска

ЧИТАЙТЕ: Борис Белаш: “Родной Славянск, в самом твоем названии глубинный корень, что роднит всех нас”

ПРАЗДНИК

Теплынь. После дождя суглинок
Размяк  и липнет к сапогам.
Вон стая бабочек- блондинок
Обсела лужу по краям.

С чего такие посиделки?
Собою глину оббеля,
Справляют праздник однодневки.
Чем не улыбка бытия?

ПОСЛЕ ГРОЗЫ

За речку откатился гром.
Оттрепетали молний копья.
И всё – куда не глянь:
кругом
Сияет радостью здоровья.

И опьяняет старый сад,
Где высится копна-растрёпа,
Непобедимый аромат,
Дождём умытого укропа.

ЭЙ!

Ветер с крыши смахнул ворон.
Листья сорвал с тополей.
Внучка ветру успела вдогон
Выкрикнуть звонко: « Эй!».

Гривой всплеснув, словно конь,
Легче пушинки, пострел-
Ветер ей на ладонь,
Крылья сложив, присел.

Нежности тихой полна,
Его отпустив скорей,
Вдогон подарила она
Имя летящему: « Эй!».

Анна Черненькая СлавянскАнна Черненькая, поэтесса, учитель ООШ №12, Славянск

Україні

Україно моя живосердна,
Домовини свої пам’ятай.
Янголів із АТО і Майдану,
Що укрили крильми небокрай.

Україно моя сивочола,
Хай в тобі тії хлопці живуть,
Хай у пам’яті ніжній та вічній
Вони прихисток тихий знайдуть.

Україно моя квіткоясна,
Закосичена вітром і днем,
Хай народяться новії літа
Понад брухтом кривавих систем.

Хай народяться новії душі,
Що піднімуть синів доброти.
Україно моя дивосяйна,
Я з тобою, зі мною і ти.

Я бачу перемогу

Я нещодавно плакала від сяйва,
Коли між тротуарами ступала.
Коли співала молитви про землю,
Яку в собі словами цілувала.

Я нещодавно плакала водою,
Тією, що із надр сочиться в лісі.
Так нещодавно світ стирчав на списі,
І розпинався на хрести собою.

Понад війною прихисток сріблястий,
На сивині твоїй прозорій відчувала.
Так нещодавно плакала від сяйва,
Так нещодавно знала… Просто знала. 

Лист

Коли блокпости заростуть травою,
Коли наголініж ти зможеш йти
Весняною солодкою росою
Без надлишку свинцевої мети
До серця вороженьки доторкнутись,
Тоді ми зможем вітром обернутись
І загорнутись в ніжні пелюстки.

Коли зсивілі памороки смерти
До старості лишень спроможуть йти,
Тоді рясне, природою одверте
Дитя життя прокинеться цвісти.
Жінкам не треба буде омивати
Шинель, де кров солдата запеклась,
А я тоді почну любов кохати,
А Україна скаже: «Не здалась…»

 

 

9
0

Эта запись была размещена в рубрики: